Leave Me

Можливо, ви не зрозумієте Мерібет Клейн, але точно не осудите! - писала письменниця про свою героїню, я підтримую цю думку, так як така Мерібет живе точно як не в кожному будинку то в кожному другому напевне. І кожна з них регулярно хоче все покинути і втекти! ))) Якщо ви мене не розумієте, то це не про вас.
Я думаю що варто прочитати цю книгу, хоча б для того щоб не тікати з дому від чоловіка та дітей, ))) а просто на місці з усім розібратись, поговорити з чоловіком та з близькими, спробувати зрозуміти один одного і обов'язково підтримати.

Хоча іноді мабуть треба й втекти)))

Гарного читання!

Це як слухати таємну сповідь супутниці по купе - ти щиро налаштовуєшся не перебивати, не критикувати, не осуджувати і не вішати на людину ярлики. Під час оповіді ти спочатку співчуваєш їй, розумієш первісний мотив, не заперечуєш аргументам на користь (не маєш права, бо це емоції і переживання іншої людини). І ось вона завершує розповідь щасливим фіналом, хвалиться дітьми і відносинами з чоловіком, а ти... Ти мило посміхаєшся у відповідь, киваєш там де цього чекають, радієш в голос що все гарно склалося, а в голові рій мовчазних питань ( "навіщо все це було?! це чисто жіночій драматизм чи особистий егоїзм?! таки справді одна екстравагантна витівка-втеча здатна переродити абсолютно нездорові відносини, зіпсовані роками побуту і нездатності навіть поговорити один з одним ?!"). Лишаєш свої роздуми на потім, прощається і виходиш на потрібному пероні.

Тут многие пишут, что книги приходят к нам в самый нужный момент, но до этой книги, у меня такого не случалось. Возможно, только данная книга находит своего читателя в тот самый момент? Или же «тот самый момент» жил в нас все это время, и только с приходом этой книги, мы поняли, что балансируем на грани?
У меня нет слов, и в тоже время их так много, что сумбурность в моей голове просто зашкаливает. Я словно и выжита, и одновременно отдохнувшая после прочтения. Так сильно на меня повлияла истории героини.
«Стандартная» женщина (привычная и правильная для нашего современного общества, я бы даже сказала) переживает инфаркт и после этого смотрит на свою жизнь иными глазами. Внезапно застигнутая страхом за свою жизнь, она совершает то, что нельзя назвать хорошим поступком, она сбегает: от своей жизни. Здесь можно было бы просто кратко пересказать всю историю и с чем героине приходится столкнуться, познать себя и взглянуть на вещи другими глазами, но думаю, каждый должен это пережить по-своему. Можно в этой истории найти себя, осудить, а потом и понять поступок Мерибет. Можно даже начать завидовать ее смелости и признаться себе, что в тайне давно подумывал об этом. Лично я вдруг перестала себя осуждать за подобные мысли, поняв, что это «нормально».
Конец меня очень порадовал, он был настолько хорош, насколько мог бы быть в данной истории. И самое главная, лично для меня, была мысль в книге, что надо говорить и слушать, говорить искренне обо всем: страхах, обидах, злости и отношениях, тогда в нашей жизни вероятнее будет меньше проблем.
Моя оценке 5/5. Спасибо автору за книгу, она явно заставила меня задуматься о многом.

У вас когда-нибудь бывало такое, что хотелось все бросить и уйти подальше от всех? Сесть на первый поезд и уехать, выбросить в окно телефон и изменить пароль от почты на белиберду, чтобы не было соблазна ее проверить?

У меня бывало. Потом я, впрочем, так и сделала, уехала в Сибирь, но это другая история. А вот героиня книги совершила ужасный с точки зрения общества поступок – уехала от мужа и детей, оставив их на попечение родственников и бабушек. Только давайте не будем спешить ее осуждать. Осуждать – проще всего.

Я не знаю, чем руководствовалась автор, Гейл Форман, было ли в ее жизни что-то подобное или это только фантазия. Но думаю, что порой человеку действительно нужно на некоторое время все бросить.

Как минимум, чтобы оценить, было ли в жизни что-то важным, тянет ли что-то назад. Или принять новый виток, если окажется, что не тянет.

Такие книги мне интересно читать, как наблюдатель. Следить за развитием сюжета и думать о том, как здорово, когда у человека есть право выбирать – вернуться к прошлой жизни или начать новую. Без правильно-неправильно, принятно-непринято.

И здорово, что авторы книг позволяют нам эти сюжеты вместе с ними проходить и проживать.

Дійсно якось складно повірити..як так можна взяти і поїхати? Кинути все? Навіть не просто роботу, а і дітей?сім"ю?? Цю жінку можна осуджувати до втрати пульсу ( або до серцевого нападу =Р ) Та все ж таки..це нерозсудливість чи неймовірна сила волі та мужності? Як важливо в своєму житті вміти робити правильний вибір. Робити самостійні рішення і стояти на своєму, заявляючи про себе на весь світ. "А ти б так змогла?" - задавалась собі таким питанням..і досі не знаю яку відповідь дати. А ви б так змогли?

Для меня эта книга не стала открытием, откровением. Приятное чтиво на вечер не более.
Автор создала хорошую историю, но развить ее не смогла. Также отталкивал слегка "топорный" язык. Примерно такой, в котором я пишу свои книжные мнения : где-то теряется смысл, странно расставлены знаки препинания и вроде написано все на русском, но смысл трудно уловить. Поэтому даже мне было сложно уловить всю эту трагедию, но и проблема в книге в том, что автор сильно добавлял проблем героине. Как мне кажется, подобное вышло лишним.
По аннотации будет не сложно догадаться, что книга направлена и на то, чтобы вы смогли осознать всю скоротечность своей жизни и не боялись говорить, что думаете. Прощались с людьми, что вам не нравятся. Подобный список пишется долго...
Книга просто оказалась средней для меня, может, если вы не читали подобного рода литературу, то вас эта история тронет.

Книга, яка розповідає про звичайне життя звичайної жінки, у якої є чолівк, діти, робота, друзі, сусіди. Здавалося б немає чого журитися, але все не так просто. Втомлена після тяжкого робочого дня, вона повинна повертатися додому, де на неї чекають хатні роботи та діти. А крім того всього, у Мерібет стається серцевий напад, який закічується тяжкою операцією. Саме так говорить анотації до книги "Облиш мене" Гейл Форман.

З цією письменницею я вже знайома завдяки книзі "Якщо я залишусь", яка, до речі, мені сподобалася. "Облиш мене" трішки відрізняється від попередньої хоча б тим, що тут головна героїня не безтурботний підліток, а сорокалітня жінка, завалена різними справами, яка немає зовсім часу на себе.

В описі до книжки написано: "Можливо, ви не зрозумієте Мерібет Клейн, але точно не осудите". Я її не зрозуміла і осуджую.

Сюжет. Головна героїня - Мерібет Клейн. Вона працює в журналі "Ферп". Вона має чоловіка Джейсона, двох дітей-близнят, яких вони з чоловіком так довго не могли завести, та подругу Елізабет, яка теж працює в журналі "Ферп". Отож, здається, життя цілком нормальне. Але Мерібет потрапляє в лікарню із серцевим нападом, який закінчується операцією. Вона повертається додому, виснажена. Але там їй не дають відпочити. І Мерібет вирішує втекти, залишивши свого чоловіка, своїх дітей. Вона тікає без нічого, щоб відпочити.

Отут і починається моє нерозуміння і осудження Мерібет. Чому? Можливо, авторка просто навела не досить сильні аргументи, але я не розумію, чому вона покинула своїх чотирьохрічних дітей. Головні причини, які подає нам Гейл Форман:

- діти заважають їй після операції, тому що просять, аби вона почитала їм казку на ніч;

• чоловік, провівши вдома два тижні знову повертається на работу, залишивши Мерібет вдома з дітьми і матір'ю Мерібет, яка мала допомогати (але не дуже впоралась);

  Мабуть, зараз склалося враження, що Джейсон жахливий чоловік, якщо він залишив Мербіет після операції на дітей і її матір. Але ж минуло ДВА тижні, хіба вона вже не може подбати про себе? Крім того, діти не просят за багато уваги, як на мене. І я просто думаю, що Мерібет егоїстка. Чому я так думаю. Ось чому:

  1. Пройшло два тижні після операції. Я розумію, що цього не достатньо, щоб почати нормально функціонувати в суспільстві, але Джейсон не залишає її саму, він просить про допомогу маму Мерібет (хоча стосунки у них не найкращі, оскільки Мерібет вдочерили), але все ж просить. Він також не може працювати вдома більше часу, оскільки їм потрібні гроші. Мерібет на лікарняньому і не відомо, на який час. Можливо, її взагалі звільнять?

  2. У Мерібет є двоє дітей, яким потрібна мати. А вона просто кидає їх, нічого не пояснюючи. Як батькові розповісти дітям, що мама їх покинула? Крім того, якщо він такий поганий, що аж змусив її втекти, чого вона залишає на нього чотирьохрічних дітей?

  3. Мерібет говорить, що їй ніхто не допомогає. Але коли вона не встигає приготувати вечерю на вечірку для своїх дітей, то просить зробити це Джейсона. Він також не має часу, але врешті-решт погоджується. Тобто він не такий і поганий? Крім того, він кожного дня возить дітей до школи і забирає їх, а Мерібет робить це тільки в п'ятницю (хоча має скорочений день на роботі).

  4. Мерібет пише в листі до Джейсона, коли втікає від сім'ї, що вона залишає їх через материнські муки, які зазнала. Діти - це муки її? Але ж вони так хотіли їх.

  Мабуть, я до кінця цього не зрозумію. Далі авторка знову показує, що Джейсон не такий і поганий. Мерібет тікає, а він залишається з дітьми, піклується про них, не заводить собі коханку (на відміну від самої Мерібет) і навіть пояснює свої причини минулих вчинків. Просить пробачення. А Мерібет? Що робить вона? Розважається, от і все. Хоча вдома на неї чекають діти та чоловік.

  Ох, занесло мене трішки. Зупинюся на цьому, а то і так багато спойлерів. Варто тільки додати, що під час подорожі Мерібет також намагається дізнатися, хто її біологічна мати, оскільки Мерібет турбується про свій серцевий напад, який, може, передався їй саме від біологічної матері. Авторка говорить про те, що вона переймається, чи немає в її спражній родині ще якихось хвороб, щоб діти не страждали в майбутньому, але складається таке враження, що Мербіет переживає тільки за себе.

  Загалом книга непогана. Вона цікава, легко читається. Напрочуд легко, але вчинків героїв, зокрема Мерібет, я не розумію, хоч як і намагалася зрозуміти. Можливо, книга фемінстична - жінки мають право багато на що, саме так вона говорить, але в той же час потрібно думати і про наслідки своїх дій, тому що Джейсон насправді не був таким вже й поганим.

  Якщо оцінювати книгу, я поставила б їй 4 із 5, тому що не зрозуміла мотивів головної героїні, бо авторка їх погана пояснила (???) чи я просто трішки не готова. А взагалі роман цікавий, і може отримати навіть п'ятірку за стиль, переклад, оформлення (дуже класне).

  Рекомендую почитати, легкий романчик. Те що треба після жахів Стівена Кінга.

Посвящается тем, кто окончательно запутался и устал от своей жизни. Перед вами новый роман от автора нашумевшего бестселлера "Если я останусь". Этот роман эмоционально выше. Взрослее. История рассказывает нам о женщине, которая сбегает от своего мужа, детей, от своей жизни. И пытается начать все заново. Но не все так просто. Наша героиня не просто избалованная дамочка, а определенные обстоятельства вынуждают поступить именно так. Переживая вместе с героиней все тягости ее жизни у самой невольно кружилась голова от происходящего. Читается на одном дыхании. Этот роман действительно стоит прочтения. Это та самая честная книга, которая открыто показывает нам все невзгоды, которые обрушиваются на героиню. Данная женщина сделала то, о чем многие женщины мечтают, но не решаются. Возможно, именно данная книга подтолкнет подобных дам к решительным действиям. Книга безусловно отправляется на полку фаворитов. Моя оценка: 5 из 5!