Що таке українська література

"Ах, Натусь! Мені здається, що жінки старіються найбільше від страху перед старістю, яку бачать у кожній зморшці, в кожному сивому волосі, і цей страх відбивається на їх обличчю, позбавляючи його ясного виразу. Зрештою, зморшки зникають від масажу, сиве волосся не старить нікого, але вираз жаху залишається".

«Україна» плюс «море» дорівнює «велич».

Коли я чую розмови наших письменників, учених і політиків про «східняків» і «західняків», про «Україну між сходом і заходом», на пам'ять мені приходить один епізод зі старої агіографія. Там чоловік дивлячись на всілякі напості які обступають його самого, і його рідний край, розгублено питає старого мудреця: «Отче, що нам робити?» «Стій», - відповідає старий. «Та де ж його стояти?» - знов питає той чоловік і чує у відповідь: «Стій там, де стоїш».

На противагу просвітницькому гаслу: «Всі люди рівні» - Сковорода стверджує: «Всі люди різні». А це означає, що треба вчитися сприймати світ таким, яким він є, в усьому його розмаїтті, у всіх його суперечностях, у всіх його недоладностях, красі, величі, трагізмі... Мабуть, саме це дає можливість жити «тут-і-тепер», почувати вдячність: Творцеві, батькам, учителям, друзям, усім-усім... не соромитися бути тим, ким ти є, зрештою, стримувати свої пристрасті «вуздечкою розуму, немов диких коней».

Вийти на людях у трусах для хлопця було те саме, що для дівчини - сісти на велосипед.

Я твердо переконаний у тому, що жодні соціальні пертурбації не годні змінити життя на краще, допоки наші душі будуть темні, бо світ довкола - це лише дзеркало наших душ.

І все ж таки «серце» - то щось питомо українське. Як багато його в наших народних піснях і баладах, як багато його в літературі! У нас взагалі багато «серця». І це, по-моєму, прекрасно. Казав же оповідач Шевченкової повісті «Прогулянка», в якому легко впізнати самого автора: «О мої милі, непорочні земляки мої! Якби й матеріальним добром ви були такі ж багаті як моральною сердечною красою, ви були б найщасливішим народом у світі!»