Harry Potter and the Goblet of Fire

Дивно, але коли ви чогось боїтеся і віддали б усе на світі, щоб сповільнити час, він, навпаки, починає прискорюватися.

— Бачу, ти знов почала їсти, — зауважив Рон, дивлячись, як Герміона щедро намащує варенням грінку з маслом.
— Я вирішила, що є кращі методи боротьби за права ельфів, — набундючилася Герміона.
— Аякже. А ще ти голодна, — хихикнув Рон.

— Я хочу вам сказати всього два слова, — пролунав у залі його низький голос. — Напихайте кендюхи!
— Мудрі слова! — погодилися Рон і Гаррі, а тарелі в них на очах наповнилися їжею.

— Твій тато про Дикозора Муді дуже високої думки, — суворо урвала його місіс Візлі.
— Звичайно, адже наш тато збирає штепселі, — тихенько озвався Фред, коли місіс Візлі вийшла з кухні. — Два чоботи — пара...

— І не скажеш, що вони дурні, — продовжувала вона роздратовано, ставлячи баняк на плиту й розпалюючи сухим кінцем чарівної палички вогонь, — але вони ніяк не виявляють своїх позитивних рис.

— А хай йому цей та той!.. — пролунав голос містера Візлі. — Якого біса вони забили камін?

Блідість миттю витіснила багрянець з обличчя дядька Вернона, але не скрізь, і воно стало схоже на погано перемішане морозиво зі смородиновим варенням.

Велике бурякове обличчя дядька Вернона аж пересмикнулося. Вуса настовбурчилися. Гаррі, здається, розумів, що діється з тими вусами — в голові у дядька Вернона йшла люта боротьба між двома його найголовнішими принципами.

Коли настав час для якоїсь дії, він став відважніший. Так завжди бувало на війні.

Чарівникам, яких вважають мертвими, краще не натикатися в придорожніх готелях на відьом з Міністерства магії...