Горянин

Незбагненна історія про дивовижного чоловіка, який несподівано втрачає все і починає свою щоденну боротьбу за кожну п'ядь родової землі, кожну крихту родового скарбу. Ця книга - про "стяжання духу", мудрість любові, про пам'ять серця, силу терпіння і високість людської душі. І про те, що кожен наш день - це сходження до чогось і спуск у нікуди... А ще між рядками цього роману буяє джерельний нурт стихії Карпатського Світу.

Рейтинг LiveLib

4,6

5 оценок

5
60%
4
40%
3
0%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 7Хотят прочитать 6

Рецензии

Аноним17 июня 2019 г.
Знову ріка, знову старий….
Старий щодня ходив у гори і знав, що гора не одна. За кожною відкривається нова й нова вершина. І коли ти піднімаєшся на якусь із них, то думай про неї, а не про другу й третю. Прийде час і до тих. А ти поки що май клопіт з одною. Бідуй з одною бідою.
Дочинець і тут не став оригінальним – книга знову про старого, що живе самітником (подалі від людського ока). Старий та його думи. Історія його життя. Хоча, цього разу події відбуваються не в Мукачево, а ближче до Прикарпаття (опис гір та полонин – дав змогу в уяві відобразити картинку).
І якось осінила мене думка, що автор не виходить зі свого «типажу» героя. Як і Мафтей, як і в “Многії літа. Благії літа” - ГГ – якісь однотипний. Живе та міркує самітником. І не дозволяє плину часу “замилити” душу. Спускається з полонини по сіль, чи інші продукти. Чує новини, але розуміє їхню “незначущість” в очах чи житті “маленької” людини. І тут у нього був наставник, про якого відзивається з теплотою. В обох (Мафтея і Горянина) не запланована зустріч з приблудним Псом, що розуміє без слів. Обоє дарують жінкам коралі. Головне – криється в деталях. Тут вони дуже Однозначні.
Можливо, я вже “переситилася” автором. Можливо, час іти далі. Хоча, проміжок між книгами зберегла і в часовому і в книжному еквіваленті. Чи просто “книга не зайшла”…
І знову безліч цитат та філософських роздумів …
І таки втішає думка, що це остання “наявна” паперова книга автора в бібліотеці. З радістю розумію, що прийшов час інших “Відкриттів” – авторів та книг. :)

Там, де зоря капнула росою, там ягода проросла. Там, де земля зійшла потом – там виліз гриб. Там, де мудрий ворон впустив насінину, - там проросла горішина. І немає нічого поживнішого для людського мозку, як горіх. Ці три смакоти – найголовніший наш покорм і найперші ліки від землі і неба.
П.С. Перший “лапковий” відгук – ненароком нарахувала 9 штук. Це випадково…
Читать далее
8
519

Все рецензии

Цитаты

Аноним18 июня 2019 г.
Люди поділяються на два роди: котрі щось знають, і ті, котрі знають «щось». Таких мало. Такі посіяні в ниві людності, як хрещаті чотирилистники в конюшні. Словолист із Тимкового дерева.
1
759
Аноним17 июня 2019 г.
Ти, ріко, вчила мене ще й незворотності кожної хвилини. І я помалу навчився подячно приймати те, що є. те, що маю на щодень. Приймати себе таким. Яким я є. Бо і я , як краплина. Течу рікою свого роду, і хіба можу я бути інакшим, ніж моя родова ріка? Все мине, все перетиче, почав розуміти я. Дід Микула любив ще казати: «Якось жилося дотепер, проживемо й відтепер».
1
717
Аноним17 июня 2019 г.
Жінкам потрібні пояснення, як дереву кора, щоб захиститися ними від цього незбагненного часу і світу. А він не шукав відповідей, не вертався в минуле і не забігав думками вперед. Ба навіть не йшов у ногу з часом. Час ішов собі, а старий собі. Час забирав людей, найближчих йому. І Ріка, як час, текла кудись проміж берегів. І теж забирала все, що було легким і непритульним.
1
697