Горянин

Старий щодня ходив у гори і знав, що гора не одна. За кожною відкривається нова й нова вершина. І коли ти піднімаєшся на якусь із них, то думай про неї, а не про другу й третю. Прийде час і до тих. А ти поки що май клопіт з одною. Бідуй з одною бідою.

Дочинець і тут не став оригінальним – книга знову про старого, що живе самітником (подалі від людського ока). Старий та його думи. Історія його життя. Хоча, цього разу події відбуваються не в Мукачево, а ближче до Прикарпаття (опис гір та полонин – дав змогу в уяві відобразити картинку).

І якось осінила мене думка, що автор не виходить зі свого «типажу» героя. Як і Мафтей, як і в “Многії літа. Благії літа” - ГГ – якісь однотипний. Живе та міркує самітником. І не дозволяє плину часу “замилити” душу. Спускається з полонини по сіль, чи інші продукти. Чує новини, але розуміє їхню “незначущість” в очах чи житті “маленької” людини. І тут у нього був наставник, про якого відзивається з теплотою. В обох (Мафтея і Горянина) не запланована зустріч з приблудним Псом, що розуміє без слів. Обоє дарують жінкам коралі. Головне – криється в деталях. Тут вони дуже Однозначні.

Можливо, я вже “переситилася” автором. Можливо, час іти далі. Хоча, проміжок між книгами зберегла і в часовому і в книжному еквіваленті. Чи просто “книга не зайшла”… І знову безліч цитат та філософських роздумів …

І таки втішає думка, що це остання “наявна” паперова книга автора в бібліотеці. З радістю розумію, що прийшов час інших “Відкриттів” – авторів та книг. :)

Там, де зоря капнула росою, там ягода проросла. Там, де земля зійшла потом – там виліз гриб. Там, де мудрий ворон впустив насінину, - там проросла горішина. І немає нічого поживнішого для людського мозку, як горіх. Ці три смакоти – найголовніший наш покорм і найперші ліки від землі і неба.

П.С. Перший “лапковий” відгук – ненароком нарахувала 9 штук. Це випадково…