Диво

А я - повторна? Ще буде колись така? Чи, може, була вже? Ніколи й ніде! Людина з'являється один раз і щезає, і це найнеповторніше й найпрекрасніше з усього, що може бути.

Звик мати справу з речами мертвими, з минулим, з сухою логікою, з писаннями й виповідями. А жива людина завжди складніша й дорожча за всі наймудріші писання й виповіді.

Та, мабуть, коли чиниш добро, то не думаєш про це. Заздалегідь обдумують лише підлоти.

В истории каждой земли есть изрядное число страниц позорных и жестоких.

Жінка - як бог: вона хотіла б володарювати над своїм чоловіком неподільно. А чоловік нагадує поганина: йому завжди мало бога одного, а жінок і поготів.

Человек талантливый напоминает цветок, который поднимается очень высоко. Его хотят сорвать первым. А что же остальные цветы? А те наполняются завистью, для них достаточно собственной красоты, другой красоты они не хотят признавать.

Якщо створене тобою здавалося зроблене кимось іншим - набагато здібнішим за тебе, коли сам дивувався і не вірив, що то твоя праця, - отоді й був справжній успіх.

"Бо коли є в тобі обдарованість, то вже ти не належиш собі, а світові. Пускаєш свої твори між людей, мов дітей."

... бо й що таке життя людське, як не змагання й невпинне боріння з темними силами, з гріховними пристрастями, з власною слабкістю, з дурощами, з надмірною довірливістю?

Людина може мати безліч імен. То й що? А цінність її хіба в іменах? Ділами тільки можна возвеличити себе або ж зганьбити.