Малое собрание сочинений

Придбав книжку, оскільки кілька разів автора нахвалював Дмітрій Биков. Підкупило, що Хармс репресований і перша дружина теж. Тож подумалося, що може якась невідома і цікава «антісовєтщіна» міститься у збірці. Ледве дочитав-домучив до середини і далі не буду. Нічого не зрозумів. Анотації нема, зате є толкова передмова без якої взагалі все було в тумані. Ще у 1925 р. він кинув лозунг «Геть від логічного протікання думки!». Ок, але не настільки вже недосяжно далеко. Десь після 60-ої сторінки здалося, що й сам можу таке писати. Просто потік не зовсім «активної» свідомості. До «Улісса» далеко. Кафкою і не пахне. Виникло перше враження - це все писав якийсь відлюдник. Хоч вбийте не второпаю як він очолював цілий напрям і чого він набрався від батька-революціонера, який був знайомий із найвидатнішими письменниками поч. ХХ ст. Звісно хтось може закинути мені, що треба розуміти художника, який бачив світ саме таким… Але ж література повинна писатися хоча б для 1% з того відсотка, які регулярно читають художню літературу.

Книга ділиться на такі частини: «Вірші», «Проза і сценки», «Збірники», «Драматургічні твори», «Твори для дітей», «Щоденник». Я не дотягнув до драматургії. Проза є проявом абсурдизму. Найбільш влучно Даниїла називають поетом-зарозумником, який заснув однойменну течію «зарозумне» (рос. заумь). Якщо у його віршах, де він крутить-вертить-товче-перекручує словами якісь закодовані думки, що треба читати, смакувати і розшифровувати, то я вперто зупинюсь на думці, що Хармс просто хуліганив, випробовуючи скільки серед його слухачів тих, хто безпідставно вважають себе інтелектуалами-поціновувачами. Хоча, що таке мистецтво і навіщо воно можна сперечатися до запаморочення.

Жодної антирадянщини не вгледів.