
Скарби
natasha1337
- 36 книг

Ваша оценка
Ваша оценка
Ого! А це справжня українська готика! Треба ж!
Виявляється, і чортівня вміє кохати. Палко, завзято, відчайдушно. І трагічно.
Та так, якщо ти маєш серце, то навіть якщо ти чорт, то не зможеш встояти перед красивою відьмочкою і ії чарами. От Трутик і не встояв. Закохався у звабливу Одарку по самого… хвостика. Але мав добру вдачу, та й не думав, бідолаха, що козаки бувають такими хитрими і, правду кажучи, підступними. Тому й поплатився за своє кохання.
Обдурили його козак і Одарка. Та хоч Трутика і жаль (залишились від нього тільки ріжки), та все ж добре, що ще одна людська душа врятована від погибелі.
Добра, весела і повчальна казочка для дорослих. Тут вам і християнство, міфологія, і кохання, і просте життя.
А ви знали, як народжуюстья чортенята? От і я не знала. А так все просто виявилось.
«Ну, не бісові ж тобі й чорти, — подумав дід, — які вони плодющі! Тільки за руки подержались, уш й чортеня привели».
Ого! А это настоящая украинская готика! Надо же!
Оказывается, и чертовщина умеет любить. Пылко, рьяно, отчаянно. И трагически.
Ну конечно, если имеешь сердце, то даже если ты черт, то не сможешь устоять перед красивой видьмочкой и её чарами. Вот Трутик и не устоял. Влюбился в обольстительную Одарку по самого… хвостика. Но имел хороший нрав, да и не думал, бедняга, что козаки бывают такими хитрыми и, правду говоря, коварными. Поэтому и поплатился за свою любовь.
Обманули его казак и Одарка. Но хоть Трутика и жалко (остались от него только рожки), всё же хорошо, что еще одна человеческая душа спасена от гибели.
Добра, весёлая и поучительная сказочка для взрослых. Здесь вам и христианство, мифология, и любовь, и простая жизнь. А вы знали, как рождаются чёртики? Вот и я не знала. А так все просто оказалось.
«Ну, бесы же эти черти, — подумал дед, — какие они плодовитые! Только за руки подержались, уж и чёртика привели».
...

З дитинства страшенно люблю Гоголівську екранізацію "Пропала грамота" з неперевершеним Іваном Миколайчуком в головній ролі. По сюжету ці дві історії не перегукуються, але по атмосфері - навіть дуже. Принаймні, Марко проклятий в моїй уяві виглядав як герой Миколайчука. Олекса Стороженко, опираючись на усну народну творчість та українські фольклорні традиції, змалював образ неприкаянного козака, якого прокляли батьки за вчинені страшні гріхи, чим прирекли на вічні поневірянні по світу - гріхи треба "відробити" хорошими справами, керуючись виключно щирим бажанням робити добро. А наробив Марко зла, паскудства і жорстоких вчинків на кілька життів уперед, і таких препоганих, що навіть чорти його боялися.
Думаю, все найгірше, що могли уявити люди тієї епохи, вони "приписали" герою легенд і переказів - вбивства чужих і рідних (включаючи невинних немовлят), інцест й немовірні ревнощі, непомірну злість і жорстокість. Це було попередження й застереження нащадкам.
Книга цікава й колоритна. Такі речі треба знати, якщо вважаєш себе поціновувачем національного нематеріального спадку, хоча читається важкувато через своєрідний стиль й велику кількість незнайомих слів.

Повчальний народний анекдот глибокого змісту. Хоч і написано це на народних засадах, тільки додає мудрості напівказковіц історіі. Ледар Павлусь, якому все йде до рук, якого бавила і песиила мати, да так, що йому навіть одружитись ліньки, живе, вірніше, спита та приймає іжу він лише завдяки наймитам, яки дісталися йому у спадок від матері. Проте йоиу непристанно щастить. Ніби Бог сам викликає його до гарячоі справи
Навіть скарб, що, виявляється, був схований у хорті, сам падає до рук через вікно. Хотіли зробити капость - обдарували
Пртте чи є це щастяи? Бо справжня радість та благочиння полягають у діях, улюбленій справі, цікавім змісті, подорожах. А зо буде зі скарбом, якщо господареві ліньки піднятися з ліжка? Чи зможе ввн ім скористатися?
Тут вбачаємо алегорію. Скарб - це талант, що дістався дурному. І той не знає, що з ним робити. Марна справа і безвиходь.

Чужим словом і чужими грішми не ублагаєш Господа; ті молитви і скарби в нас самих; шукай їх у твоїм серці у твоїй душі; коли ж там нема, то вже ні в кого їх не позичиш...

Що таке на світі щастя? — спитав би я у дуже письменних. Частенько чуєш, люди кажуть: отой щасливий. Глянеш на того щасливого, а він тобі показує на другого, а сам жалується на свою недолю. Зовуть щасливими і тих, що увесь свій вік нічого не дбають, як мій Павлусь. Бог їм усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба. Зовуть і скупого щасливим, бо у його багацько грошей; а він, неборак, увесь свій вік стереже тих грошей, як рябко на ланцюгу, ніякої користі з них не має — і голодний, і холодний, ще гірш од якого-небудь бідолахи. Ні, панове, по-моєму, той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Бога за те, що він йому послав,— той, кого Господь благословив на добрі діла, що розкинулись вони по світу, як розрослась пшениця на добре виораній ниві.. Нагодує вона і пахаря, і його сусідів, попаде од неї скибка і старцеві в торбу. Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть, бо у такого і душа буде не голодна. Оце ж так загвоздив вам з-письменська, щоб самі одгадали, чи мій Павлусь справді щасливий, чи, може, таким тільки прозвали його зависливі люди. Гледіть же, щоб не було по приказці: «Хвалить шинкар п'яницю, а дочки своєї за його не віддасть!» Завидуєте щастю мого Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем.


















Другие издания


