Гордієві жінки

Три сестри, Софія, Лія і Мія, багато років живуть на віддаленому хуторі. Їхні найближчі родичі, дід Гордій і бабуся Устя, померли, ще раніше померла їхня мати Марія, яку дівчата майже не знали. Про неї в будинку нагадує "червона " кімната, повна маків - на картинах, рушниках, у книжках... Три сестри не ставлять зайвих питань і взагалі мало спілкуються одна з одною - так їх виховав дід Гордій. Живуть як живеться, та настає день, коли священна для них "червона" кімната відкриває неймовірні родинні...

Жанры

Рейтинг LiveLib

3,8

37 оценок

5
32%
4
38%
3
22%
2
3%
1
5%

Ваша оценка

Прочитали 44Хотят прочитать 38

Рецензии

Аноним12 декабря 2021 г.
Яка нудота
Ни толкового сюжета, ни персонажей с характерами, сплошная муть - и книга, которая просто закончилась кое-как, впопыхах, как будто автору и самой надоело это писать. Герои то и дело застывают посреди разговора друг с другом и, как в плохой пьесе, начинают вещать в сторону зрительного зала, выдавая то избитые истины, то внезапные душеизлияния, то монологи-воспоминания. И такие эти девушки особенные, нитакиекакфсе, посмотрите-ка, и дневники ведут, и о добре и зле говорят, ну никогда же такого не было - и вот опять.
Читать далее
22
188
Аноним6 января 2016 г.
Чудовий роман! Стилістично витриманий, лінгвістично розкутий, живий! Такий медитативний, дещо філософський, неспішний, спонукаючий до самозанурення роман. Він наштовхує на думку (чи то вже задум) покопатися у минулому своїх дідів, вивідати таємниці, що вкрилися порохами забуття. Можливо, це допоможе зрозуміти сутність теперішніх їхніх вчинків. Так як це відбулося з Гордієм та його «жінками».
Три сестри, Софія, Мія та Лія живуть собі на хуторі Очеретянок в вигаданому містечку Приграддя в триквартирному будинку. Живуть так, як їм заповідав дід Гордій та баба Устя, хоча ті вже давненько померли. Живуть, ідучи по протоптаній Гордієм доріжці, не зважають на власні бажання та вподобання (навіть не наважуються чогось забажати для себе), живуть чужим життям. Таємнича червона кімната, де зі стін та фіранок шукають твого погляду червоні маки. Маки… Так символічно та змістовно! Маки… така неординарна квітка. Вже не раз зустрічала в літературі таку любов автора і певний символізм до цієї рослини (Юрій Винничук «Танго смерті»). Отож, таємнича червона кімната, що слугує своєрідним музеєм матері дівчат, що покинула їх на виховання діду і бабі. Здається, якщо розгадаєш таємницю цієї «макової» кімнати, то клубок сімейних секретів розплутається сам по собі. Варто лише зважитися на це. І дівчата зважуються…
Книга надзвичайно сподобалась! А ще ця присвята: «Моєму» Криму! Після такої присвяти просто неможливо не прочитати цей роман! Кожний згадає «свій» Крим, свої подорожі та враження. Травнева мандрівка близнючок Мії та Лії до Криму, їх захоплення краєвидами та сп’яніння від ароматів кримських трав, їх вітання з морем та закоханість у цей край відгукнулися ностальгією за «втраченим Раєм» (звісно ж не назавжди!) у моєму серці. Дякую автору за мандрівку!
Всім раджу прочитати!
Читать далее
20
427
Аноним11 февраля 2016 г.
Якщо «Нічниця» Жанни Куяви захопила мене з першої ж сторінки, то читання «Гордієвих жінок» було іншим. Я би порівняла його із неспішним входженням у озеро: чим далі заходиш – тим глибше занурюєшся. А занурившись – вкотре усвідомлюєш чи то пак переусвідомлюєш життєво-важливі речі.
Найперше важливе послання, що пронизує сюжет роману – мати сміливість бути собою. Бути собою в будь-якій ситуації, незважаючи на життєву коловерть і певні обставини. Як це украй важливо і для самої людини, і для тих, хто поряд неї. Дослухатися внутрішнього голосу й позбутися врешті шаблонних, надуманих тверджень: «треба». Хоч те «треба» часом насправді нікому й не треба. А людина страждає, залежна від стереотипів...
«Хто не знає минулого – той не матиме майбутнього» - це твердження вже кілька літ нависає над моєю свідомістю. Дуже шкодую, що не розпитувала у своїх бабусь і дідусів, коли вони були живі, про їх особисте. Звісно, є інші шляхи розкопування своїх коренів, але наскільки все було би простіше, якби робити те вчасно... Тішусь, що сестри Маковій (Гордієві жінки, себто, внучки) таки докопались правди. Хоч запізно, але все ж. Наприкінці роману Лія, котра працювала вчителькою, написала тему наступної виховної години: «Прийти додому, запитати в діда: хто він?».
Якби зараз кожен, у цю мить, підійшов до своїх рідних і спитав: «Хто ти?», це направду було би чудово!
Читать далее
8
337

Все рецензии

Цитаты

Аноним1 марта 2016 г.
Ненависть на людей діє як отрута.
4
181
Аноним1 марта 2016 г.
Тиї, шо в науку в місто їдуть, тиї замуж в пітнадцять не йдуть.
3
173
Аноним1 марта 2016 г.
Іноді хочеться стати водою. Щоб усім приносити радість. І щоб бути корисною - то найвірогідніше. Вода завжди потрібна, без неї ніяк, а з нею - життя, здоров'я, дужість.
3
156