Маленький принц

Вона не бажала явити себе світові скуйовдженою, наче самосійний мак. Вона хотіла з’явитися в усій своїй красі. Так, це була неймовірна кокетка! Таємничі приготування тривали день у день. Нарешті якось вранці, ледь зійшло сонце, квітка розкрилася.

Якщо ти любиш квітку — єдину, якої більше немає на жодній з багатьох мільйонів зірок, цього досить: дивишся на небо і відчуваєш себе щасливим. І кажеш собі: «десь там живе і моя квітка…» Та якщо баранець її з’їсть, це те саме, коли б усі зірки разом погасли! І це, по-твоєму, не має значення!

Квіти слабкі. І простодушні. І вони намагаються додати собі хоробрості. Вони думають, якщо у них колючки, їх всі бояться…

Знаєш… Коли стане дуже сумно, приємно помилуватися, як заходить сонце…

І я боюся стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, крім цифр.

Якщо йти навпростець і лише по прямій, далеко не втечеш…

Дорослі ніколи нічого не можуть збагнути самотужки, а діти втомлюються без перестанку їм все розтлумачувати.

Адже всі дорослі спочатку були дітьми, от тільки мало хто з них про це пам'ятає.

Но если дашь волю баобабам, беды не миновать.

Слова – это источник разногласий.

Самое сложное – это судить себя, а вовсе не других. Если ты научишься этому, тогда станешь истинным мудрецом.

Он не знал, что короли видят мир упрощенно. Все прочие люди для них – подданные

Когда вы рассказываете взрослым, к примеру, о новом друге, они никогда не спрашивают вас о чем-нибудь по-настоящему важном. От них никогда не услышишь: «Какой у него голос? Во что он любит играть? Он коллекционирует бабочек?» Нет, они скорее спросят: «Сколько ему лет? Сколько у него братьев? А сколько он весит? Сколько зарабатывает его отец?» И тогда им кажется, что они узнали о нем самое важное.

- Люди на твоїй Землі вирощують п’ять тисяч руж в одному садку… і не знаходять того, що шукають…

- Не знаходять.

- А те, чого вони шукають, можна знайти в однісінькій ружі, в одному ковтку води…

Хотів би я знати, чому сяють зорі. Певне, для того, щоб кожен зміг колись відшукати свою зорю.