Море-океан

Трапляється й таке. Плекаєш мрії, по- своєму, як щось інтимне, а потім життя не бажає грати з тобою заодно, викидає їх, однією миттю, фразою, і все розвалюється. Трапляється. Утім, жити - справа невдячна. Доводиться змирятися. Життя не знає, що таке вдячність, якщо розумієте, до чого я веду.

[...] написати людині - це єдиний спосіб чекати її, не завдаючи собі болю.

Єдиною людиною, яка насправді мене дечого навчила, був стариган на ім'я Даррел, він завжди казав, що є три різновиди людей: ті, хто живуть біля моря, ті, що кидаються в море, і ті, які спромоглися повернутися з моря живими. І додавав: побачиш, як здивуєшся, дізнавшись, котрі з них найщасливіші.

- Іноді я питаю сам себе, на що ми чекаємо.
Тиша.

• Поки стане запізно, мадам.

Справді, часом трапляються миті, у які всюдисущі та логічна мережа випадкових послідовностей здається, заскочена життям зненацька, і сходить у партер, змішуючись із глядачами, облишивши сцену, щоб там, під променями запаморочливої й несподіваної свободи, невидима рука виловила в безмежному лоні ймовірностей і серед мільйонів речей одну-єдину річ, дозволивши їй статися.

- Еделю, чи можна створити людей, які не скривдять?
Про це слід у Бога спитати в слушний час.

Спасают желания. Только они истинны. Будь с ними - и ты спасёшься.

Жизнь - это вам не фунт изюма.

Наверное, мир - это рана, и кто-то зашивает её в этих переплетенных телах