— То як, сподобалося вам?

— Непогано. Та, як на мене, ви завеликого значення надаєте словам.

— Словам? Але ж, коли пишеш, слова мають значення, хіба ні?

— І так, і ні. Сенс слова все-таки важливіший за саме слово.

— Що ви маєте на увазі?

— Бачите, слово — це просто слово, і всі слова належать усім. Досить розгорнути словник і обрати котресь зі слів. І тоді розпочинається найцікавіше: чи здатні ви надати цьому слову особливого змісту?

— Як це?

— Оберіть слово і повторюйте його в своїй книжці з будь-якого приводу. Візьмімо навмання будь-яке слово, наприклад, «чайка». Люди про вас казатимуть: «Знаєш, Ґольдман — це той чоловік, що пише про чайок». А далі настане така мить, коли ті ж таки люди, вгледівши чайок, раптом подумають про вас. Вони подивляться на цих галасливих птахів і скажуть: «Цікаво, що Ґольдман у них знайшов?». І незабаром чайки асоціюватимуться у них із Ґольдманом. Щоразу, побачивши чайок, люди думатимуть про вашу книжку і взагалі про вашу творчість. І сприйматимуть цих пташок уже інакше. І тільки тоді ви збагнете, що пишете щось вартісне. Слова належать всім доти, доки ви не доведете, що здатні присвоїти їх. Це і визначає письменника. Ось побачите, Маркусе, дехто буде вас запевняти, начебто книжка — це стосунки зі словами. Неправда: насправді це стосунки з людьми.