Соціум потребує компромісів.

життя така прикольна штука - чим далі запливаєш в її акваторію тим більше гівна плаває навколо тебе, плаває і не тоне, але, з іншого боку, так і цікавіше.

Реальність прикольна сама по собі, проте цілковито лажова при підрахунку післяматчової статистики, коли ти аналізуєш свої та її показники і бачиш, що порушень з її боку було в кілька разів більше, а вилучення траплялись лише в твоїй команді.

суспільство зжирає саме себе, воно важчає і осідає під вагою силікону, яким саме себе й накачує.

Ну хочете я вам водяри дам? Ні, — відмовляється контролерка, — не хочу. Як це? — дивується Вася.

Ваха має цілих дві кімнати — в одній він живе, в іншій тримає контрабанду, різні там шоколадки, колу, героїн і чупа-чупси.

Собака втомлений і змучений — він п'є вже третій день, ще й погода погана, очевидно це від погоди, тиск чи як це називається, як називається стан, коли ти п'єш третій день і раптом перестаєш пізнавати рідних і близьких? Очевидно, що тиск.

Реальность прикольная сама по себе, но полностью лажовая при подсчёте послематчевой статистики, когда ты анализируешь свои и её показатели и видишь, что нарушений с её стороны было в несколько раз больше, а удаления случались только в твоей команде.

—Скажіть, ви що, справді п'єте горілку і вживаєте легкі наркотики?
—Ну, правда, — кажу невпевнено.
—Серйозно?
—Ну.
—А в мене, — говорить він із сумом, — ніколи разом не виходило. Або водяра, або драп, розумієте?
—Головне звикнути, — кажу.
—Ну, але як ви себе при цьому почуваєте?
—Як почуваємо? — питаю.
—Так — як ви себе почуваєте?
—Знаєте, — кажу, — я себе почуваю, як ріка.
—Як ріка?
—Так, як ріка, що тече проти, власної течії.
Після цього ведучий відразу кладе слухавку — мовчки і трагічно.

степан галябарда важко торкається своїми волохатими пальчиками клавіатури, я шкірою відчуваю це його ворушіння товстими, волохатими, червоними відростками, робить програш на своїй пластмасовій йоніці і починає співати. «Я спитався у вітра, коло брами, — співає він, — чи не бачив ти, та-ра-рам, моєї мами. Ти сходи, щось там та-ра-ра-рам, за тую браму, там я бачив, та-ра-ра-рам, твою маму». «Твою маму, твою маму», — похмуро вступає хор.

Мама Дейва працювала в портовій конторі друкаркою і, ризикуючи своїм життям та репутацією, час від часу допомагала повстанцям виправляти їхні водійські та шлюбні посвідчення. Таким чином, юний Дейв зростав у атмосфері національної свідомості та ненависті до королеви-мами, принца Чарлза, та всіх його малолітніх виблядків, у кожному разі саме так стверджує містер Баскомб.

радість і спокій тримаються саме на великому логічному поєднанні тисячі нікому не потрібних, аномальних шизофренічних штук, які, сполучившись у щось єдине, дають тобі, врешті-решт, повне уявлення про те, що таке щастя, що таке життя, і головне — що таке смерть.

насправді нас ніхто і ні в чому не обмежує, і що можна плисти куди хочеш — немає жодних стінок, немає жодних засторог, немає нічого, що могло б тебе спинити

...мені подобається небо, тому що воно тягнеться далеко-далеко і ніколи не закінчується, це мені подобається найбільше, я дуже люблю, коли щось ніколи не закінчується, і небо саме з таких речей...

Зараз мені 30. Що змінилось за останні 15 років?
Змінилась пам'ять — вона стала довшою, але не стала кращою.

Хоча зі свого боку я особливих претензій ніколи не висловлював, очевидно, у мене все гаразд у моїх стосунках із життям, навіть попри його клінічну мудакуватість. Мене, за великим рахунком, коли не траплялось чергових демарщів ззовні, все влаштовувало — мене влаштовували обставини, в яких я жив, влаштовували люди, з якими я спілкувався, з якими я час від часу бачився і з якими мені доводилось мати справу. Вони мені, за великим рахунком, не заважали, сподіваюсь — я їм також.

- я би сам вибив, - каже Чапай, - але в мене ж кеди.

• да, - додаю я. - і трипер.