Іноді людські вчинки можна пояснити гнівом, розчаруванням, жагою крові. І такі вчинки зазвичай ранять. Але найбільшого болю завдає байдужість. Коли людина вже не дбає про тебе так, як це було в універі. Коли зрікається обіцянки турбуватися про тебе, яку дала в день вашого весілля. Коли їй стає на тебе абсолютно пофіг.

На мою думку, головна причина - це затаєні образи. Ми взяли за звичку замовчувати негативні емоції. Ми ображалися одне на одного, але мовчали. Ображалися, але мовчали про те, що в нас рідко буває секс, а якщо й буває, то поганенький. Ображалися, але мовчали про те, чия черга вибирати де повечеряти. І про те, що обоє розучилися проявляти любов та піклування. І зрештою все скотилося до побутових дрібниць, як-от сварка через те, хто має викликати сантехніка.

- Лорен, тут ніхто не визначає невдах і переможців. Життя є життя. Його просто треба прожити. Кохання, шлюб - це все частина життя. І якщо ви кілька років були щасливі в шлюбі, а потім зрозуміли, що вам більше не по дорозі, або що знайшли щастя з іншою людиною, або хочете серйозних змін - це теж ніяка не поразка. Це життя. Так буває. Те саме й з любов'ю. Хіба можна зазнати поразки в любові?

Ми гиркаємося не через гарячу воду й не через загублену на парковці машину. Ми гиркаємося не через гроші, не через ревнощі, не через побутові непорозуміння. Ми гиркаємося, бо розучились бути щасливими. Ми гиркаємося, бо більше не щасливі разом.

Радикально чесними. Сказати мені щось неприємне - це нормально. Образити мене - це нормально. Присоромити мене - це нормально. Головне, щоб причиною цьому була любов. Ніщо, сказане з любові, ніколи не завдасть такого болю, як той, що я його відчув, коли подивився тобі в очі й побачив, що ти мене зненавиділа. Та хай мене мільйон разів змусять поголити пах, аніж ще раз пережити ту мить.

- Мені подобається скучати. Знаєш, як воно буває: телефонувати людині, просто щоб почути її голос? Чи цілий день рахувати хвилини в очікуванні зустрічі ввечері? А якщо ми з Біллом житимемо разом, він перестане бути людиною, з якою я так прагну побачилися, в перетвориться на мужика, який залишає в мийці бруді тарілки.

- Я поважаю твоє особисте життя. Але оце ваше "пожити порізно" - це сон рябої кобили. Шлюб - це про дотримання обітниць. Про відповідальність. Про відданість. Точно не про щастя. Щастя - воно десь на другому плані. Урешті-решт, шлюб - це про дітей.

Just because you can live without someone doesn't mean you want to.

Unconditional love is the freedom to follow your heart and still have a home.

Some people love that about life, that it's unpredictable and unruly. I hate it. I hate that it doesn't have the common decency to wait for a profound moment to take something from you. It doesn't care that you just want one picture of your grandmother holding her great-grandchild. It just doesn't care.

This isn't what thirty is supposed to look like. It's now what thirty is supposed to feel like. By thirty, you're supposed to have things figured out, aren't you? You're not supposed to be questioning everything you've built your life on.