Тамдевін. Вовчі історії замку Гербуртів

Твоє призначення, твій талант, твоя сила належать не тобі, ти — провідник між Господом і тим, що повинен зробити. Якщо порушуватимеш певні правила (які саме — відчуватимеш сам), то одного разу можеш прокинутися безсилим і безталанним, і вже нічого не зумієш. Тому роби своє, але не будь-якою ціною. І матимеш підтримку...

Упіймав хвилю — тримайся на гребені, давай те, у чому є нині потреба. Бо завтра виникне потреба в іншому.

Кожен з нас - подорожній, у кожного - свій шлях до себе.

Найбільше задоволення людина отримує від найпростіших речей.

...голод — це не те, що ми відчуваємо у звичних умовах. Людина їсть, бо їжа близько, тому що пахне й кличе до себе або просто настав час сніданку чи обіду. Справжній голод відсуває вбік усі інші відчуття та думки, тримає на собі увагу, аж поки його не вгамуєш. А та легкість у шлунку, яку ми плутаємо з голодом, — найкращий стан для функціонування організму.

Справжня самотність, виявляється, мала голос - і це було звіряче виття.

Осінь піднімається від землі до неба

Усе залежить від того, як ставитися до того, що втрачаєш, і чи бачиш нові можливості попереду. Як самому собі перекрити всі шляхи, тоді справді вибору немає.

Народжений у клітці волі не потребує...

Не знав, що це така велика радість — щиро й без жодних умов вибачити людині й попросити подумки вибачення навзаєм.

Людина завжди потребує менше, ніж вона має. Завжди.

Деяким людям та людським спільнотам варто повчитися у вовків: їхня відданість співтовариству викликає повагу. Вовк готовий не лише захищати своїх, він піклується про молодших родичів і має сильніші, ніж у людей, заборони на вбивство собі подібних.

Гроші від головних негараздів не захистять: імунна система вся в дірах, нерви розсипаються на порох, у душі — неспокій, у сім'ях — корпоративна етика замість живих почуттів. Багатьох тримають разом не почуття, а спільний бізнес, спільні інтереси.

Нiщо не здатне так заворожувати людину, як повiльне урочисте згасання обрiю. Нi дзюрчання срiбної води у гiрськiй рiчцi, нi куйовдження вiтром густих трав на гiрських схилах. Неспiшне споглядання вечiрнього сонця у шлейфi досконалого поєднання фарб з висоти понад п'ятсот метрiв над рiвнем моря — розкiш, доступна не кожному. Був би художником — малював призахiдне сонце щодня, i менi б це нiколи не набридло.

Люди живуть за іншими правилами, а нещадні закони, які самі ж встановили, несправедливо називають вовчими.

Ніщо не здатне так заворожувати людину, як повільне урочисте згасання обрію. Неспішне споглядання вечірнього сонця у шлейфі досконалого поєднання фарб з висоти понад п'ятсот метрів над рівнем моря - розкіш, доступна не кожному.

У місті я жити не хочу. Там майже усі встратили здорові людські інстинкти та потреби - які не візьми: батьківства, відчуття дому, сімейної єдності...Ніхто ні з ким по-справжньому не спілкується, бо часу на це на мають.

Митець мусить бути навязливим . Інакше стане відомим лише після смерті. За умов жорсткої конкуренції недостатньо бути талановитим. Грошей та успіху на усіх не вистачає.

Провінційна гусяча звичка - ходити у сутінках посеред дороги. У непохитній впевненості, що водії тебе побачать здалеку.