Смерть і діва I–V. Драми принцес

«Смерть і діва I–V. Драми принцес» – збірка оповідань австрійської письменниці та драматургині Ельфріде Єлінек, в яких казкові принцеси й реальні ікони стилю виголошують свої передсмертні промови, або говорять уже з «того світу». Так, Білосніжка стає жертвою Мисливця, Шипшинку нищить своїм поцілунком Принц, Джеккі Кеннеді гірко зловтішається зі смерті своєї суперниці Мерилін Монро, екс-коханки свого чоловіка, а мертві письменниця Сильвія Плат та поетеса Інґеборґ Бахман мандрують у царстві мертвих, паралельно чи то зловтішаючись, чи то оплакуючи власну долю.

“Смерть приходить завжди, і здебільшого – у чоловічій подобі. Тоді не розбереш, якої вона статі. Смерть вистeжує нас, приходить непрохано, саме тоді, коли ми [...] на вершині успіху, не дозволяє нам його досягнути і, не задовольнивши, виводить нас із гри.”

Ельфріде Єлінек відома, в першу чергу, своїми п’єсми та романами, які мають феміністично-соціальне забарвлення. Власне, про австрійську письменницю заговорили як про “нову величину в німецькомовній літературі”, завдяки її роботам: «Коханки» (1975) – марксистсько-феміністичній пародії на патріотичний роман, а трохи згодом, «Перед зачиненими дверима» (1980) – історія про зіпсованих підлітків з благополучних сімей, яка закінчується шокуючою сценою масового вбивства цілої родини. Ще пізніше робота, яка була написана під впливом тодішніх суперечок феміністок на тему порнографії і стала справжнім викликом для всієї Європи, натомість бестселером, – роман «Хтивість» (1989):

“Я хотіла написати порнографічний роман, але зрозуміла, що для мене це неможливо. Порнографія — чоловіче заняття, жінка — завжди німий предмет чоловічого погляду.”

Але українському читачеві Ельфріде Єлінек більш відома завдяки екранізації її одноіменного роману – “Піаністка” режисера Міхаеля Ханеке (Гран-прі Канського кінофестивалю, 2001), який власне привернув увагу до творчості письменниці і сприяв її відкриттю в інших країнах, в тому числі в Україні. Письменниця нагороджена безліччю літературних премій, зокрема і Нобелівською в галузі літератури (2004): "За музичну симфонію голосів, що звучать в її романах і п'єсах, в яких вона з видатною мовною майстерністю викриває абсурдні кліше нашого суспільства та їх поневолюючу владу".

Що до збірки «Смерть і діва» – текст мені давався досить важко, хоча переклад зроблено майстерно. Можливо, тому що я намагався не просто читати, а досліджувати написане. Але, для обраної мною манери читання, текст виявився дещо перевантаженим грою слів та образів. Героїні оповідань занадто, не то себе жаліють, не то зляться на Світ. А можливо, просто втомлені від самого життя чи своєю долею поряд з чоловіками в ньому:

“Наша доля в ложці, якщо чоловікові не смачно.”

За словами моєї подруги, яка теж мала нагоду прочитати «Смерть і діва», такі роботи слід сприймати опираються більше на відчуття, ніж на аналіз. І збірка їй сподобалася. Можливо вона права, то ж я вирішив відкласти книгу і спробувати перечитати її трохи згодом, благо об’єм у 110 сторінок цьому сприяє.