Preacher: Book 2

Ребятки, у вас не будет возможности вернуться на эту грешную Землю. Так что, пока вы здесь, живите на полную катушку. А если уж решите во имя чего-нибудь умереть... Господи, пусть уж это будет что-нибудь СТОЯЩЕЕ.

Ты, видимо, кое-что не понимаешь в женщинах. мы можем о себе позаботиться. Мы хотим этого. НАМ НРАВИТСЯ САМ КОНЦЕПТ.

Опять-таки, как я часто замечал, иногда трудно быть женщиной, да ? Вы отдаете всю любовь и преданность... Всего лишь одному парню! Ведь, в конце концов, он всего лишь парень...

- Я думал, вы за шмотками собирались. Не для этого сюда весь день ехали ?
- Мы заболтались
- Это ли не любовь ?

Трішки люб'язності. Трішки доброти в цім холоднім, байдужім світі. Це - найбільше, на що ми можемо сподіватись. І найкраще, що ми можемо дарувати.

За багато років від сьодні хтось подивиться на цю бучу з безпечної відстані і почне в підручники з історії тулити такі слова, як "революція", "тиранія" і "слава". Все, що я бачив цього тижня, це як хлопці відстрілюються пукавками, а потім їхнє місто розлітається вщент від снарядів...

- А-але я не вмію плавати.
- Та звідки тобі знать, якщо ти не пробував?

А коли хтось відвертається від свого друга, той сміливо може приєднуватись до лав гівноїдів, бо став просто черговою причиною того, що цей клятий світ сходить на пси.

Він намагався, це головне. Хоча не мав для цього підстав, після того, як я його образив, знав тільки, що мусить це зробити, бо так правильно. Хай зараз для когось це старомодні принципи, але не для мене.

Я бачу нормальних людей, котрі просто пливуть по життю і хо' їм сказати: дурні, якби ви були там, де був я, ви б знали, як вам легко. Вам не тре' покладати на когось своє життя. Ви не мусите робити страшної херні, щоб вижити, люди.

- Я хочу, щоб ви стали новим мессією.
- О, заїбись, як класно! ... тобто блаженні лагідні, хтів сказати.

Але остання битва наближається. Ми всі це знаємо. Цей світ надто знесилений і зіпсутий, щоб тривати далі.

Гадаю, мені варто навчитися не заводити собі друзів, коли все зводиться до того, що я втрачаю їх одне за одним. Але ж ні, мені завше надто страшно бути самому одному...