Людина біжить над прірвою

У часи важкого відродження повертаються в Україну імена її славних синів, одним із яких був І. Багряний (1907-1963) — поет, письменник, політичний діяч, публіцист, що серед перших у світовій літературі зобразив сталінський терор, існування людини в умовах тоталітарного режиму. Видання знайомить із романом І. Багряного «Людина біжить над прірвою», зміст якого дає повне уявлення про жахливі сторінки історії українського народу — сталінські репресії 30-х років. Розраховане на школярів, вчителів, ст...

Рейтинг LiveLib

4,6

70 оценок

5
64%
4
31%
3
4%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 78Хотят прочитать 76

Рецензии

Sopromat29 февраля 2020 г.
"Душі холодно"
Це третя книга з пропонованих С. Притулою. Для кріпких нервами. Для сильних духом. Для тих, що люблять Україну.
Скривавлені сліди героя тягнуться у сьогодення. До "Інтернату" Жадана.
Мова красива ( зазвичай буває у письменників, що пишуть поезію). Але читати було важко. Ніби сам босоніж йдеш по снігу серед згарищ, на пронизливому вітрі, серед степу під прицілом.
Якщо зараз школярі вивчають- співчуваю. Автор сам зізнається, що герой "...ніби не може зрушити з місця". Читач теж в очікуванні десь до 4 розділу. Аж потім починається той страшний біг над прірвою.
Сціпивши зуби.
Давишся пліснявими сухарями.
Б'єшся в пропасниці.
Але віриш: якщо впасти- на порозі своєї хатини. На своїй землі. Серед тих, хто не зрадить. І відчути, що збувається пророцтво: " Бо нічого не може вирости на землі, залитій прокляттями й солоними сльозами мільйонів за облуду й за Юдину зраду"
Читать далее
14
885
ablvictoriya10 октября 2013 г.
Людина біжить над прірвою – це не просто назва роману Івана Багряного, це тема усього його творчого доробку. Головні герої Багряного завжди балансують між життям і смертю, між ворогом з одного боку та ворогом з боку іншого, між зневірою в людину і піднесенням її життя як найвищої цінності. Таким героєм є і Максим Колот.
Роман дуже важкий. Як на мене, складніший над усі інші твори письменника. Можливо, таким і має бути фінальний твір письменника, що видано вже після його смерті.
Це роман з філософським, екзистенціальним звучанням. Чи людина лише піщинка у самумі, нікчемний хробак; чи здатна на неймовірне: розсміятися в обличчя неминучій долі і близькій смерті і, виявивши неабияку волю до життя, повернутися додому, до родини…
Що пережив Максим Колот, годі й переказати - це треба тільки читати. Серце стискається від тих «пригод». І однак серед цього жаху час від часу з’являється справжня Людина, та, що не хробак, не піщинка, не просто один з мільйонів. Вона біжить і відчайдушно хрестить іконами колону смертників; вона у образі Янгола, який до того ж вміє матюкатися, благає забрати поранених; вона просить хліба для німців, бо «це ж люди!»; вона ділиться останньою паляницею з незнайомцем; вона приводить до своєї чистої хатини страшну, брудну і напівмертву людину, щоб дати їй притулок, тепло, їжу (хоча їсти ця істота вже невзмозі); вона залишає на ніч в своєму будинку ту ж таки незнайому напівмертву людину і, проводжаючи її у безвихідь, майже плаче…
І ця Людина завжди постає перед Максимом саме тоді, коли вже немає надії; коли здається, що вже нема в кого вірити, що усюди як не вороги, то люди байдужі до чужого горя. І от виринає, немов з темряви, ця осяяна світлом Людина, після недовгої зустрічі з якою Максим твердо відповідає на питання внутрішнього голосу: «Чи віриш ти в Людину?» - «Вірю!»
Чи дійде Максим додому? Чи помре від кулі або від виснаження, голоду і холоду? Чи, як і мріє, помре, переступивши поріг рідної хати? А чи повернеться для того, щоб жити довгим і щасливим життям? Прочитайте роман – і дізнаєтесь.
Читать далее
13
754
Amazzzonka5 июня 2017 г.
Чи віриш ти у людину?
Нарешті я дочитала цю книгу - на відміну від біль відомих творів автора - "Сад Гетсиманський" та "Тигролови", які читаються на одному диханні, крізь цю я пробиралась наче через густу смолу.
Тут багато статичних сцен - відступаюче італійське військо, фреска у церкві, описи міста до й після бомбування, а також багато роздумів і філософії на тему, що ж таки є людина - чи просто піщинка у самумі, а чи дещо більше?
Посередині твору - головний герой, архитект Максим Колот, людина, яку було засуджено невідомо на що та невідомо за що, за те, що мала власну думку, яка відрізнялася від тієї, яка мала б бути в ті часи. Людина, яка біжить над прірвою, людина, яка опинилась між двома вогнями - між російською та німецькою арміями і для якої ті обидві армії були рівнозначні та означали лише одне - смерть, так, чи інакше.
До глибини душі вражає все те, що довелось пережити Максимові, та й не просто пережити, а гідно вийти з усих тих кіл пекла, що на нього чекали, вийти з вірою у Людину та й такою Людиною з великої літери й лишитись. Але навіть більше за це вразила мене ситуація в тюрмі, коли всим полоненим видали шмат їжі, окрім полонених німців, і тоді один з полонених, рябий командир, став гатити у двері, щоб хліба дали й німцям, бо вони теж люди.

— Я — салдат... Окремої Червоно прапорної... Я тобі... прри-казую, хаме!.. Дай людям хліб!!! Чуєш?!. Тилова ти криса! Мерзотник!! Хам!! Скотина!! Дай х л і б!!! Це люди!.. Ти розумієш??! Це люди!.. Люди!.. Люди!.. Мерзотник ти!..
Якщо ж повернутися до головного героя, то йому б було набагато важче повернутися, якби не люди, яких він зустрічав на своєму шляху і яки таки виявились справжніми людьми - допомогали йому всим тим, чого у них самих майже не було.

Хіба ж не смішно, га? Жорстокі людські опорки й ніжне людське серце!.. Ціла тобі глибока філософська концепція. Яка розбіжність між людським серцем і матеріальними спроможностями!
Однозначно, дуже важкий твір, але дуже сильний, насичений любов'ю до людини, до рідної землі, вірою у найкращі часи для багатостраждалого українського народу.
Я би радила почитати твори Багряного всим тим, хто, народившись вже у Незалежній, або в часи відлиг, розмірковує над тим, як гарно жилося в Радянському Союзі та як шкода, що в них нема змоги повернутися назад у ті часи. А також тим, хто кидаєтся словом "бандерівець", надаючи йому значення зрадника, та подвитися на події тих часів трохи під іншим кутом зору.
Читать далее
8
1,1K

Все рецензии

Цитаты

nechItabelna24 мая 2012 г.
"І дивно - люди цьому зраділи. Так, зраділи й раділи. Але, зрештою, нічого дивного в цьому не було. Це був звичайний вияв страшного людського егоїзму: летячи в провалля самому, радіти, бачучи, що ти не сам, а що з тобою летять і тисячі інших - чим більше, тим краще! Добре, що туди пре цілий світ! Коли вже гинути - так з музикою й усім разом!.."
7
1,2K
Amazzzonka4 июня 2017 г.
А він усе-таки стоятиме, як дуб, на цій землі, і поки він з нею — одно, ніякий самум не зможе його подолати, не зможе його звалити, не зможе його змести. Бо все минає і все проходить, але продовжується життя, джерело якого — любов. І як і найгустіший дим не в силі заступити сонця, так і найчорніше зло не в силі подолати добро, що виходить з любови. Невмирущим є все, що здібне любити. В любові тріюмфує над чорною тьмою світ — сонячний, прекрасний, божественний світ. Завжди живе тріюмфує над мертвим. Над чорними кратерами бомбових вирв пробиваються ніжні пагінці трав і квіток. Над прірвою буйним цвітом зацвітає весна!..
Читать далее
5
1,2K
Amazzzonka4 июня 2017 г.
Яка розбіжність між людським серцем і матеріальними спроможностями! Але важним є перше, а не друге. З першим можна друге довести до досконалосте, але не навпаки, цебто — з розкішними матеріяльними спроможностями не можна довести до досконалосте звиродніле, зле людське серце.
4
862