Malý princ

И вот мирная безмятежная гладь, которая открывается взору, когда выходишь из облаков, сразу предстала передо мной в новом свете. Это кроткое спокойствие — западня. Мне уже чудилась огромная белая западня, подстерегающая далеко внизу. Казалось бы, под нею кипит людская суета, шум, неугомонная жизнь, но нет, там тишина ещё более полная, чем наверху, покой нерушимый и вечный. Белое вязкое месиво становилось для меня границей, отделяющей бытие от небытия, известное от непостижимого. Теперь я догадывался, что смысл видимого мира постигаешь только через культуру, через знание и своё ремесло. Море облаков знакомо и жителям гор, но они не видят в нём таинственной завесы. (с) Планета людей

І я повернувся у свій вагон. Я казав собі: ці люди не страждають од своєї долі. І мене мучить не співчуття. Не в тому річ, щоб зітхати над виразкою, що весь час не гоïться. Люди з такою виразкою не відчувають її. Виразка роз'їдає все людство, а не окрему людину. Я не вірю у співчуття. Те, що мене мучить, схоже на турботу садівника. Мене мучать не ці злидні - люди зрештою звикають до злиднів так само, як і до неробства. На Сході багато поколінь живуть у злиднях та бруді, і вони не почувають себе нещасними. Того, що мене мучить, не вилікувати безплатним супом для бідних. Мене мучить не те, що спотворено прекрасну людську глину. А те, що в кожній людині якоюсь мірою вбито Моцарта.

Тільки дух, торкнувшись глини, може сотворити Людину.

Але ці ідоли - ідоли кровожерні. Той, хто вмирав за ради наукового прогресу або задля виздоровлення хворих, самою своєю смертю служить життю. Може, це й красиво — померти, щоб здобути нові землі, але сучасна вiйна руйнує те, заради чого вона нібито ведеться. Сьогодні йдеться вже не про те, щоб, пожертвувавши трохи крові, відродити цілий народ. З того часу, як почали воювати за допомогою літаків та іприту, війна стала просто кривавою рiзнею. Кожен сидить за бетонним муром і кожний, не маючи нічого кращого, ніч у ніч шле ескадрильї, які бомбардують ворога всередині його країни, руйнують його життеві центри, паралізують промисловість і шляхи сполучення. Перемагає той, хто згние останній. І обидва противники гниють разом.

Ми всі молоді дикуни, яких іще захоплюють нові іграшки. В наших авіаційних рекордах немає іншого сенсу. Ось він піднявся найвище і летить швидше за всіх. Ми забуваємо, заради чого посилали його в політ. Самі тi гони на деякий час ніби затуляють собою мету їх. I так буває завжди. Солдат, який підкорює землі для імперії, бачить сенс життя в завоюванні. Він зневажає колоніста. Але ж хіба не задля того він воював, щоб на підкорених землях оселився колоніст? Захоплені своїми успіхами, ми служили людям прокладали залізниці, будували заводи, бурили нафтові свердловини. І трохи забули, що все це ми й робимо саме для того, щоб служити людям. В період завоювань ми жили мораллю солдатів. Але тепер треба заселяти землю. Треба вдихнути життя в цей новий дім, який ще не має свого обличчя. Для одного істина була в тому, щоб будувати, для іншого щоб обживати.

А что надо сделать, чтобы шляпа упала? – спросил он. Но честолюбец не слышал. Тщеславные люди глухи ко всему, кроме похвал. – Ты и в самом деле мой восторженный почитатель? – спросил он Маленького принца. – А как это – почитать? – Почитать значит признавать, что на этой планете я всех красивее, всех наряднее, всех богаче и всех умней. – Да ведь на твоей планете больше и нет никого! – Ну, доставь мне удовольствие, все равно восхищайся мною! – Я восхищаюсь, – сказал Маленький принц, слегка пожав плечами, – но что тебе от этого за радость?