Fahrenheit 451: Intermediate / 451 градус по Фаренгейту. Средний уровень. Книга для чтения

Ця книга сповнена сенсу, як і будь-який філософський твір. Існує багато різних її трактувань, завдяки чому, як на мене, вона актуальна і зараз, і в майбутньому. Тому не хочу прив'язувати її до подій конкретної епохи. На цю книгу я намагаюся дивитися узагальнено: якщо цензура, то відірвана від певного періоду; якщо майбутнє людства, то невизначене. Хоча, звичайно, багато чого з того, що вказано в романі, збулося незабаром після його написання. Це з тих книжок, у якій знання одного сюжету не допоможе зрозуміти ідеї автора. Якщо коротко, то це антиутопія про світ, у якому заборонені книги, де уряд докладає зусиль, щоб книги перестали існувати. Чому? Тому що світом майбутнього, за словами Бредбері, править узагальнення та спрощення. Дедалі більше людей, дедалі менше різниці між ними. Найзручніше керувати людьми, коли є одне велике стадо з безликими індивідуумами. Зручніше розуміти і задовольняти потреби соціуму, якщо всі ці потреби будуть однаковими. Все швидше розвивається техніка, все менше часу залишається у людей. Все менше вільного часу виходить приділяти читання та обмірковування прочитаного. Все це цілком описує обстановку в теперішньому, але в майбутньому може бути доведено до абсурду: у той час, як триває війна, життя людей сповнене розваг. Їх старанно відгородили від реальності, від розладів, які можуть з неї почерпнути. Тому й знищуються книги як джерела інформації, яка здатна спричинити конфлікти. Ніхто не повинен бути начитаним, щоб не було ймовірності виявитися дурнішими за інших - ось як виражена рівність у цьому суспільстві. Але чи живуть люди щасливо? Ні, судячи з кількості самогубств. Люди живуть телевізором, а коли поблизу немає телевізора, слухають радіо в навушниках. Вони не чують інших, слухають лише ЗМІ і цим дозволяють державі керувати своїм життям. Здається, вони взагалі розучилися думати. Вони ведуть безглузді розмови, слухають безглузді телепрограми. Ситуація, що описує, хай і перебільшено, наші часи. Проте кінець книги оптимістичний.

Антиутопія американського письменника-фантаста, перший твір, прочитаний мною у Бредбері, дуже швидко читається.

На мою думку, кінцівка - спосіб показати, що це надія на побудову кращого суспільства (без війни, довгих рекламних бордів, з тим, що люди читатимуть книги і будуть самі контролювати своє споживання інформації, а не алгоритми і масовість культури будуть нам підсувати те, що споживають інші). На жаль, як бачимо, це утопія. Рівень читання в Україні катастрофічно впав, нас оточує величезна реклама всюди - маленькі тексти, які ми проглядаємо очима, короткі заголовки новин в інтернеті, реклама, яку нам підкидає ютуб, гугл, вайбер та ін. Тексти скорочені, мислення стало кліпове (яскравий приклад - поява тікток - короткі кліпові відео. Алгоритми на це і розраховані, що ви там сидітимете довше), стали популярні короткі перекази текстів (де пише, скільки хвилин ви потратите на прочитання оригіналу і скільки на переказ). Війна продовжується. Техніка вдосконалюється і ми, як у книзі Бредбері, оточуємо себе всілякими роботами, довгими екранами... Стали популярні різні коуч-тренінги, книги, де вас вчать простих речей або де вам продають повітря: як навчитися жити повільно в цьому швидкому світі, правила слов-лівінг, турбота про ментальне здоров'я, як правильно відпочивати і т.д. Особливо гостро передбачення Бредбері відчуваються зараз у 21 столітті. Книга показує наш сучасний світ.

Держава стоїть на порозі ядерної війни із сусідами, суспільство загрузло у надмірному споживанні та порожніх розвагах, а книги заборонені. Щоб бути щасливими, треба всім бути однаковими; знання ж, почерпнуті з книг, вчать робити висновки і робити узагальнення, що неминуче призводить до меланхолії та невдоволення.  Будинки будуються з вогнетривких матеріалів, — але є пожежники. Тепер це офіційні цензори, судді та виконавці вироків: вони відстежують та спалюють підпільні бібліотеки, а власників заарештовують або відправляють до божевільні.

Образ паперу, що горить, символізує більше, ніж знищення знань: не бажаючи справлятися з проблемами, люди випалюють їх з пам'яті — особистої та культурної.

Роман «451° за Фаренгейтом», за словами  автора, створювався як відвертий заклик до боротьби проти будь-яких форм тиранії та цензури у всьому світі, чи то фашистська Німеччина, Радянський Союз чи США в період маккартизму. Але не меншу небезпеку автор бачив у суспільстві споживання, де обмеження свобод відбувається внаслідок одурманювання розуму нескінченними розвагами.

Если воспринимать это произведение как научную фантастику, то она вышла слабой и неубедительной. Выглядит как претенциозная попытка описать антиутопию, в принципе невозможную. Язык произведения показался вычурным, хотя, может, дело в переводе.

Но если воспринимать книгу как аллюзию на тоталитарные общества, на цензуру, то уже становится интереснее. Или, как вариант, её можно воспринимать как критику общества потребления, в котором быстрое удовольствие, быстрый контент стоят во главе угла. И с этих точек зрения книга заслуживает внимания даже и сейчас.

В общем, спорный роман. Читал через силу, но так как он короток, то ушло всего несколько вечеров на прочтение. Я уже как-то пытался читать эту книгу лет десять назад, но не пошло. Что ж, вот я ее и одолел. Говорят, у Рэя Бредбери есть ярые поклонники. К сожалению, после знакомства с «фаренгейтом», читать мне его творчество больше не хочется.