Смерть ходить по музею

Я дістав із холодильника цупкий паперовий пакет, витяг звідти дві жирні салаки, що мінилися сріблом, і поклав на тріснуту остіндську тарілку. Опустивши голову, Клео заходилася коло свого сніданку, сліпа й глуха до навколишнього світу. Людські проблеми її аніскілечки не обходили. Зі срібною тацею в руках. на якій були яєчня з шинкою та два нарізаних помідори, я ввійшов у кімнату. Вийшло гарне поєднання кольорів, чудово доповнене кружальцями огірка та кількома листочками салати. Поставивши тацю на столик, я сів біля вікна, звідти було видно терасу. На терасі м'якими пагорками лежав сніг. Світило сонце, і сніжні кристалики виблискували і яскріли. За білими дахами будинків виднів зимовий Юргорден, Гренд-Лунд лежав намертво скутий морозом. Колесо огляду маячило на обрії, як монумент з інею, а позаду стирчав білий вказівний палець оглядової вежі. Гарно, спокійно, тихо. Святковий день. На підвіконні червоніли тюльпани, а на столі красувався великий гіацинт від фру Андерсон