Якщо твій янгол Йосипівна

Коли читала книжку, то вiчувала себе чоловiком. Сиджу собi у барi п' ю горiлку або вiскi, залежно вiд того скiльки маю грошей та з ким я п'ю, та крiзь димову завiсу ледве бачу свого спiврозмовника. Спiврозмовники змiнюються мов картинки дiафiльму, я вже не розумiю чи то було насправдi, чи вигадка або i зовсiм сон; розповiдi переплетаються в головi, я забуваю про що вони були. Прокидаюсь зранку з важкою головою, вiдчуттям втрачених можливостей та безсиллям, а на подушці поряд бачу незнайоме жіноче обличчя. Жiнка йде, а я п'ю на балконi каву i ciдаю за ноут, щоб записати усю цю нiчну маячню. "Не вірю" - хотiлось сказати, коли перегорнула останню сторiнку, якщо це iсторiя про кохання, то якась зім'ята, скорочена; якщо про янголIв, то менi не вистачило фiлософського, мiстичного або езотиричного обґрунтування. Але бiльш за все це схоже на трьоп нi про що.

Я дуже люблю побутовий реалізм. Особливо, коли дія відбувається у моєму рідному місті, або в містах, які я добре знаю. Коли читаєш про свого "сусіда" або про гендель на розі однієї з центральніх вулиць. "Йосипівна" - дуже добра книжка. Не зважаючі на трупи людей або котів, зради та бійки. Вона вчить, що добро таки перемагає зло. Хочеться подякувати Ігорю за те, що в час, коли нам дуже необхідне добро та віра в себе, він нам це дарує хоча б у своїй книзі. П.С.: І трошки дьогтю в бочку меда. Оповідання головного героя для якоїсь газети можливо краще відділити в окрему одиницю. Для того, щоб зрозуміти, що ж там відбувалося, занадто мало інформації, а як для частини "Йосипівни" - забагато.