Князь Єремія Вишневецький

Багато панів зго­ди­лось на зго­ду й мир з ко­за­ка­ми. І ко­ли б їх дум­ка здійсни­лась, мо­же б Польща не впа­ла так швид­ко і ще сто­яла б дов­го й дов­го.

Князь Єремія був «упер­тий, як ру­син», як ка­же при­каз­ка, бо й справді він був ру­син.

Львівський архієпіскоп пи­сав тоді до од­но­го сво­го при­яте­ля па­на, що жовніри спус­то­ши­ли навіть ко­ролівські й шля­хетські се­ла, що се­ля­ни тро­хи не мруть од го­ло­ду, втіка­ють з сіл і йдуть світ-за-очі. Се­ля­ни в той час го­во­ри­ли: «це гарні наші обо­ронці, як во­ни се­бе звуть! во­ни зруй­ну­ва­ли на­ше доб­ро гірше, ніж ко­за­ки, кот­рих звуть своїми во­ро­га­ми».

- От те­пер «знай, ля­ше, що по Случ на­ше!» - го­во­ри­ли ко­за­ки, ота­бо­рив­шись над Случ­чю.

Вранці од давнього зам­ка, од па­ла­цу давніх слав­них князів Виш­не­вецьких не зос­та­лось і приз­на­ки.

Смутно ста­ло в виш­не­вецько­му па­лаці. Страшні звістки до­хо­ди­ли до Гри­зельди сли­ве щод­ня. Кри­во­но­сові за­го­ни бра­ли панські зам­ки, руй­ну­ва­ли па­ла­ци, взя­ли Ко­рець, взя­ли Ме­жиріч, виріза­ли там усіх жидів та по­ляків, за­во­юва­ли Ме­жибіж, маєтність Се­нявсько­го, але не зруй­ну­ва­ли зам­ка й не за­че­пи­ли панів, бо Се­нявський мав лас­ку в ко­заків: він не за­во­див ні унії, ні ка­то­лицької віри й ніко­ли не зо­би­жав ко­заків.

На неї впер­ше на­пав страх, най­шло ка­ят­тя, що во­на по­ко­ха­ла та­ко­го страш­но­го чо­ловіка, по­ко­ха­ла страш­но­го ка­тю­гу Ук­раїни: їй ста­ло ду­же жаль тих без­щас­них не­мирівців, тих ста­рих за­по­рожців, за­мор­до­ва­них кня­зем в Не­ми­рові.

- Овва! Оце га­разд! - ска­зав Кандзьоба, хи­мер­но вхо­пив­ся ру­кою за що­ку, - ма­ленька руч­ка, а та­ки нівро­ку дош­кульна та за­маш­ненька, ма­буть тим, що двічі хрес­ти­лась, двічі на дві віри при­ся­га­лась.

Виш­не­веч­чи­на вже підня­лась. І сум, і ту­га, й лютість об­гор­ну­ли Єреміїну ду­шу. Він те­пер на свої очі ба­чив, що по­ми­лив­ся, що не ту­ди поп­рос­ту­вав, ку­ди йо­го нап­рав­ля­ли довгі по­коління слав­них предків. Він ніби на свої очі по­ба­чив, що зап­лу­тавсь і ду­же зап­лу­тавсь в шар­па­нині та в зам'ятні.