Волонтери. Мобілізація добра

До українців останнім часом, здається, дійшло, що тоді, як комусь поряд дуже зле, нормальній людині добре бути не може.

Робітник, студент, пенсіонер — усі ті, хто не- заслужено отримує так мало від держави і заслужено на неї ображається, — що вони можуть зробити тут і тепер для того, аби стати трохи щасливішими?
Допомагати тим, хто у більшій біді.

Одним із простих рецептів щастя як у буддистів, так і в християн є допомога тим, кому зараз гірше, ніж тобі.

Знаю одне — усі, хто волонтерить, так чи інакше пропускають той біль світу крізь себе. Вроджена емпатія? Пристрасть до самопожертви? Бажання робити світ кращим у будь-який спосіб, бо так навчилися в дитячих книжках і героїчних фільмах? Хтозна. Достеменно одне — вони ніколи не стоять осторонь. Розгрібаючи найгірші, найбільш стресові ситуації, самі залишаються притомними. Що допомагає їм вижити?

...дурдом якийсь, така срака, просвіту нема, але згадую Майдан і вірю, що світло буде...»
І я вірю. А ти?

держава — то не лише репресивна машина податків і чиновницьких побудов. Це ще й суспільство. А суспільство — це багато-багато окремих доль, об’єднаних на даний момент спільною метою: вижити й перемогти

Щодня маятник її віри в себе гойдається з оптимістичної самовпевненості до бажання накласти на себе руки.

Війна не змінювала людей, війна — вбивала. Когось буквально. В комусь — людяність. Віру або дружбу. Кохання чи повагу. Людей змінювало життя. І вони в свою чергу намагалися змінити життя, зберегти його — і собі, і дітям, і тим, хто допомагав, і тим, хто проклинав. Усім. Наскільки це могло бути всеосяжним. Суто з прагматичних міркувань, виплачуючи кредити за життя.

Нестерпно все життя ховатися: серед цвинтарних хрестів у дитинстві, серед чужих у рідному селі, серед вибухів, серед МОГИЛ...

Робити щось, потрібне комусь і йде. Це і є волонтерство.