Мера моря. Пассажи памяти

"Мера моря" - сборник автобиографических эссе Ильмы Ракузы. Это и эссе, и зарисовки, в общем, полный импрессионизм.

Ильма Ракуза - поэт, влюбленный в путешествия. Больше всего в ее книге восточной Европы, откуда она родом (в ее жилах течет венгерская и словенская кровь). Когда Ильма была маленькой, семья перебралась в немецкоязычную Швейцарию, где девочка начала заниматься музыкой (фортепиано) и пристрастилась к литературе, в том числе русской, прежде всего - к Достоевскому.

Ракуза пишет точно, поэтично, иногда - философично, иногда - бесстрастно. К ее стилю не может быть никаких претензий, это стиль поэта (во всяком случае, человека с определенным культурным багажом). Но я не почувствовала внутреннего сходства между собой и автором, не возникло этой необходимой связи, которая есть начало всякой любви. Прежде всего мы очень разные люди. Ракуза влюблена в путешествия, в Восточную Европу, меня же всегда этот регион оставлял более-менее равнодушной. Больше всего мне запомнились страницы воспоминаний Ракузы об учебе в Париже, о ее первом мужчине-органисте, об Эрне, с которой Ильма училась в школе и которая на долгое время завладела ее душой...

Пишет Ракуза и о Советском Союзе, и о Ленинграде - приятно читать, в целом, доброжелательные и прочувствованные строки поэтессы о советских интеллигентах, влюбленных в русскую поэзию и всегда готовых придти на помощь. Но почему-то ее воспоминания о Союзе показались мне глубоко неоригинальными, возникло чувство некоей вторичности, как будто нечто похожее я уже читала у других... А ведь действительно читала: и о сумрачных, неулыбчивых людях на улицах, и о хамоватых продавщицах... И ведь не поспоришь, все это было, было, но так хочется нового взгляда на советскую действительность - увы, здесь его искать напрасно.

А все же очень хорошая книга - сдержанная, профессиональная, не выходящая из берегов. По сути, очень швейцарская. И этого уже не изменить.

Человек граничит с морем, Он – чужая всем страна, В нем кочуют реки, горы, Ропщут племена, В нем таятся руды, звери, Тлеют города, Но когда он смотрит в точку – Тонет, тонет навсегда. Человек граничит с морем, Но не весь и не всегда, – Дрогнет ум, потоп начнется, Хлынет темная вода. Елена Шварц Чудова книга спогадів Ільми Ракузи – швейцарської письменниці, перекладача і літературного критика. Все її життя починаючи з дитинства – це подорож світом (з тих чи інших причин), переїзди та мандрівки. Життя на валізах, в очікуванні чогось нового, ще незвіданого. Ільма громадянка світу. Вона зростала в мультикультурному середовищі, призвичаювалась до різних традицій, асимілювалась та намагалась зрозуміти чужу культуру. Вона вивчала світ через музику і літературу. Чудові засоби, чи не так? Адже, душа народу лежить в її музиці, літературі та традиціях.

Ільма Ракуза все життя шукає відповіді на питання: «Хто я?». Її мати – угорка, батько – словенець. Сім’я переїздить зі Словаччини до Швейцарії, де Ільму не сприймають за свою однолітки. Вічно чужа та не така як всі. А це не завжди погано. Вона особистість, вона вирізняється і зовнішністю і вподобаннями. То чи швейцарка вона? А ще Ільма не могла визначитись, що обрати для себе – музику чи літературу. Ці споріднені галузі постійно ходять парою у житті Ільми.

Цікаво описана подорож авторки до Ленінграду та Москви за часів Радянського Союзу. Такий не зашорений погляд на сірість та буденність, на однаковість одягу, на полювання за продуктами в напівпорожніх магазинах, на черги та на поклоніння партії. Все, що її захопило це церви та бібліотеки (зовнішній вигляд), в якій іноземцям представлений доступ тільки до праць Леніна.

Ільма Ракуза просто обожнює літературу. Читала також і російську, дореволюційну. Перекладала твори Чехова, Ремізова, Цвітаєвої, Грабала, Надаша. Мала знайомство з Бродським підчас навчання в Ленінграді. Захоплювалася його політичною сміливістю. Підчас «празької весни» вона була у Празі. Слухала гучні промови та співпереживала. Вона дитя Землі. Ільма змалечку осідлала мови, вони їй надзвичайно швидко давалися.

Моя пристрасть – читання, вдома маю величезну бібліотеку. Зокрема, через книги я прийшла до моєї найважливішої мови – німецької. Іншими мовами, в яких почуваюся комфортно, є угорська і словенська, до яких потім додалися французька, російська, італійська, англійська і сербохорватська. Нові мови – двері в інший світ. Іноді я відчиняю кілька одночасно, і між ними виникає протяг. Це можна порівняти з мовним оркестром, що звучить в моїй голові. Більше того, я стаю інакшою в залежності від мови, яку обираю.

Це дуже якісна мемуаристика. Така неспішна (як книги Кундери), розважлива та камерна. Запахи, відчуття та почуття, стани та емоції – все це основа книги. Ільма Ракуза чудовий оповідач, вміє зацікавити та захопити. Чудово, просто чудово! Якби ще оповідь була підкріплена фотографіями, було б узагалі неперевершено. Раджу до читання!

Венгрия, Швейцария, Россия и другие страны. Ильма Ракуза рассказывает о своем детстве, иногда и не о нем вовсе, но это так красиво. Можно сказать, что я была впечатлена, но мне как всегда не хватило действия. Слишком тихо, не смотря на множество удивительных звуков, слишком спокойно, не смотря на множество событий. Есть места, где, казалось бы, должен бушевать ураган эмоций, но я не увидела его. Как-то все монотонно. Монотонность не скучная, а размеренная, плавная, приятная, похожая на послеобеденную жару в Италии, Испании, когда наступает время сиесты.

Понравилось как Ракуза описывает СССР, Россию, особенно 90-е годы. Давно я не видела такого объективного, на мой взгляд, мнения. Она не лезет в политику, не осуждает и в то же время не защищает, но ее видение какое-то правильное. Так оно и было. По любому вопросу, не только касаемому России, она не навязывает своего мнения, своей позиции. Она просто делится своими воспоминаниями, ощущениями, своим восприятием происходящего. И от этого читать книгу еще приятней. А читать её, однозначно, стоит.

Разве мы не передвигаемся вечно, как ветер? То ли я гоняюсь за ветром, то ли он за мной, что же. О том, чтобы поймать, речи нет. Все сачки, все арканы напрасны. Да, говорю ребенку, вот тебе роза ветров. Она укажет. Удивляйся и доверяй.