Гайдамаки

Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине;

Вибачайте, люде добрі,
Що козацьку славу
Так навмання розказую,
Без книжної справи.

Не знав, сіромаха, що виросли крила,
Що неба достане, коли полетить...

Не питайте, чорнобриві,
Бо люде не знають;
Кого бог кара на світі,
То й вони карають...
Люде гнуться, як ті лози,
Куди вітер віє.

Отаке-то на сім світі
Роблять людям люде!
Того в'яжуть, того ріжуть,
Той сам себе губить...

Ще б плакала Катерина,

Та сліз більш немає.

Шануйтеся ж, любі, в недобру годину,
Щоб не довелося москаля шукать.

Чернобровые, любитесь,
Да не с москалями,
Москали — чужие люди,
Глумятся над вами.
Позабавится и бросит —
Поминай как звали.
А дивчина погибает
В горе да в печали.
Пусть сама б она погибла,
Кляня долю злую,
Но еще и то бывает —
Губит мать родную.
Если есть за что увянуть —
Сердце с песней вянет,
Люди в сердце не заглянут
И жалеть не станут.
Чернобровые, любитесь,
Да не с москалями:
Москали — чужие люди,
Смеются над вами.

Все йде, все минає — і краю немає.
Куди ж воно ділось? відкіля взялось?
І дурень, і мудрий нічого не знає.
Живе... умирає... одно зацвіло,
А друге зав'яло, навіки зав'яло...
І листя пожовкле вітри рознесли.
А сонечко встане, як перше вставало,
І зорі червоні, як перше плили...

Тоді я веселий,
Тоді я багатий,
Як буде серденько
По волі гуляти!

А розумне ваше слово
Брехнею підбите.

Возьміть срібло-злото

Та будьте багаті,

А я візьму сльози — 

Лихо виливати;

Затоплю недолю

Дрібними сльозами,

Затопчу неволю

Босими ногами!

Тоді я веселий,

Тоді я багатий,

Як буде серденько

По волі гуляти! 

Мабуть, добре Московщина
В тямку їй далася!
Бо у ночі тілько й знає,
Що москаля кличе.

Уб’єм брата! Спалим хату!