Малое собрание сочинений

Час плинув нестерпно повільно: хлопці лежали на підлозі, і їм здавалося, що він взагалі скінчився, і що навіть вічність уже почала сивіти.

По зрошеному росою листочку проповзла маленька зелена гусінь. Раз у раз вона підводила над ним дві третини свого тіла, неначе принюхуючись, і потім повзла далі. Міряє листок, подумав Том.

Том покотив зверху свій окост і сам скотився услід за ним, роздерши на собі шкіру й одяг. З кручі можна було спуститися второваною, дуже зручною стежкою, що біжить уздовж берега, але на її шляху, на жаль, не було тих небезпек і труднощів, які так полюбляють пірати.

Томові здавалося, що його товариші вже ніколи не перестануть проводити судові слідства над здохлими котами.

— Бідолаха!

— Ще зовсім молодий!

— То урок для тих, хто викрадає трупи!

— Не минути Меффу Поттеру шибениці, якщо його пощастить піймати!

Про це гомоніли люди, а священник сказав:

— Така воля Божа, нашого Всевишнього.

Хлопчики одяглися, сховали доспіхи і пішли додому, нарікаючи на те, що тепер немає розбійників, і розмірковуючи, чим би могла сучасна цивілізація заповнити цю нишу. Обидва запевняли один одного, що з більшою радістю стали б на один рік розбійниками Шервудського лісу, ніж президентами Сполучених Штатів на все життя.

Коли клас угамувався, Том чесно спробував зосередитися на уроках, але в нього не виходило. На уроці читання він збивався і плутав слова, на уроці географії перетворював озера на гори, гори на ріки, а ріки на материки, влаштовуючи на землі первісний хаос. 

– Як тебе звати?
– Беккі Тетчер. А тебе? Проте, знаю, – Томас Сойєр.
– Мене називають так, коли хочуть дати дубця. А коли я поводжуся добре, мене звуть Томом. Ти зви мене Том. Гаразд?

– Цей кліщ дуже ранній. Перший кліщ, який трапився мені нині навесні.
– Слухай, Геку, я дам тобі за нього свій зуб.
– Покажи.
Том дістав папірець і обережно розгорнув його. Гекльберрі уважно оглянув зуб. Спокуса була надто велика. Нарешті він запитав:
– Справжній?
Том підняв верхню губу і показав дірку між зубами.
– Ну гаразд, – сказав Гекльберрі. – Згода!
Том поклав кліща в коробочку з-під пістонів, де ще недавно сидів в'язень-жук, і хлопці розійшлися, кожний з відчуттям, що став багатим.

– Ти не забудеш нявкнути?
– Не забуду... І якщо ти зможеш вийти, ти нявкни мені у відповідь. А то минулого разу я нявкав, нявкав, поки старий Гейс почав шпурляти в мене камінням та примовляє: «Біс би побрав цього кота!»

– Я не пробував. Але Боб Таннер – пробував.
– А хто тобі про це сказав?
– Він сказав Джеффу Тетчеру, а Джефф сказав Джонні Бейкеру, а Джонні сказав Джиму Холлісу, а Джим сказав Бену Роджерсу, а Бен сказав одному негру, а негр сказав мені. Ось і знаю.
– Ну то й що? Всі вони брешуть. Принаймні, всі, крім негра, його я не знаю. Але я ще зроду не бачив негра, який би не брехав.

Довкола нього зібралася ціла юрба цікавих; хлопець, що недавно порізав собі палець і досі був оточений загальною увагою і поклонінням, відразу втратив всіх своїх прихильників, і слава вмить пішла від нього.

Священник прочитав цитату з Біблії і нудним голосом почав проголошувати проповідь, таку довгу, що незабаром багато хто вже куняв, попри те, що йшлося і про геєну огненну, муки грішників, а кількість тих, кому уготоване було вічне блаженство, було таким мізерним, що таку жменьку праведників, мабуть, і спасати було не варто.

З’явився мер зі своєю дружиною (серед інших недоречностей у містечку був і мер).

Якось він прочитав напам’ять, не зупиняючись, три тисячі біблійних віршів; але таке напруження виявилося надмірним, і з цього дня він зробився наче несповна розуму, і то було великим щастям для школи, бо раніше, за урочистих нагод, директор звичайно виставляв цього хлопчика «молоти язиком» (за влучним виразом Тома).

Тепер у нього був цілком пристойний, але водночас нещасний вигляд. Він справді тяжко страждав: охайність і ошатність костюма дратували його.

Я был рад-радехонек убраться подальше от кровной вражды, а Джим — с болота. Мы так и говорили, что нет лучше дома, чем плот. Везде кажется душно и тесно, а на плоту — нет. На плоту чувствуешь себя и свободно, и легко, и удобно.

Небо кажется таким глубоким, когда лежишь на спине в лунную ночь; раньше я этого не знал.

Ну какой же дурак сводит так бородавки! Ничего не выйдет. Надо пойти совсем одному в самую чащу леса, где есть гнилой пень, и ровно в полночь стать к нему спиной, засунуть руку в воду и сказать: Ячмень, ячмень, рассыпься, индейская еда, Сведи мне бородавки, гнилая вода… потом быстро отойти на одиннадцать шагов с закрытыми глазами, повернуться три раза на месте, а после того идти домой и ни с кем не разговаривать: если с кем-нибудь заговоришь, то ничего не подействует.