Твори

Мені здається - хто презираєть рідних своїх, на такого ні в чім положитися не можна, нічого не можна на його повірити, і такий єсть осоружніший між людьми, як паршива вівця в отарі...

Не розглядівши, кажуть, броду
Не лізь прожогом першим в воду,
Бо щоб не насмішив людей.

Чого передо мной лукавиш,
Не дівочка я в двадцять літ.

Хiба єсть яка земля, праведними Iовами населена? Два плута в селi i селу безчестям не роблять, а не тiлько цiлому краєвi.

На нас, бідних і безпомощних, як на те похиле дерево, і кози скачуть.

Ат, живемо і маємося, як горох при дорозі: хто не схоче той не вскубе.

Я - возний і признаюсь, что от рожденія моєго расположен к добрим ділам; но, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал.

"Золото - не дiвка!... - розповiдає про неї виборний. - Окрiм того, що
красива, розумна, моторна i до всякого дiла дотепна, - яке в неї добре
серце, як вона поважає матiр свою; шанує всiх старших вiд себе; яка
трудяща, яка рукодiльниця; себе i матiр свою на свiтi держить".

Так в армії колись велось:
Коли влюбився чи програвся,
То пуншту хлись — судьба поправся!
Вєселлє в душу і влилось!