В неділю рано зілля копала... Повість. Оповідання

Три долі - не новий сюжет для української літератури. Власне, Марко Вовчок уже в 1860 році написала однойменну психологічну повість. Проте Ольга Юліанівна створює твір абсолютно нового спрямування. В цьому фрагменті (так авторка визначає жанр твору) вона розробляє питання фемінізму емансипації. Три жінки, які живуть разом, як задумувала О. Кобилянська, символізують єдність трьох мистецтв: слова, музики та малярства. Ганнуся (прототип - Августа Кохановська, подруга Ольги Кобилянської) - молода художниця, Артистка, що вважає себе улюбленицею долі. Примхлива, часто груба до своїх товаришок, ця самовпевнена дівчина вважає, що одруження та виконання жіночої роботи, материнство - то свідомий вибір, який можна зробити лиш тоді, коли це сприяє ще "щиріше віддаватися штуці". Софія (прототип - Софія Окуневська-Морачевська, подруга Ольги Кобилянської, перший доктор медицини в колишній Австро-Угорщині) - музикантка, що має непросту долю (наречений утік, батько помер, мати хвора, в інвалідному кріслі). Цей образ найбільш любовно виписаний (літературознавці вважають, що саме таким і є вибір авторки). Оповідь ведеться від імені Марти - простої дівчини, що мріє стати вчителькою і досягає цієї мети. Вона реалізує себе і в жіночому плані (традиційному, якому так протистоїть Ганнуся). Її щастя заслужене й тривке, бо вона сама - його коваль і берегиня. Неоромантичний твір "Valse melanclolique" став маніфестом українського модернізму, у ньому по-новому, гостро постає проблема відповідальності митця за власний талант.

Історія нещасного кохання легендарної української співачки, поетеси Марусі Чурай вже понад 4 століття не залишає байдужими вітчизняних митців. Згадаймо хоча б роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Свою інтерпретацію любовного сюжету представляє Ольга Кобилянська у повісті "У неділю рано зілля копала". Імена реальних постатей тут змінено, дія теж відбувається не в Полтаві. Основну увагу письменниця звертає на мотив зради. Цікаво, що Кобилянська більше крокує не за реальними фактами, а за народною піснею "Ой не ходи, Грицю...". Достойна читання, версія історії Марусі Чурай не залишить вас байдужими.

Написано філігранно, тонко передаючи усі відтінки примхливої жіночої натури. Звичайно, у ХХІ столітті феміністичними ідеями нікого не здивуєш, та якщо уявити навіть зараз вповні, як компрометувала себе авторка, можна зрозуміти рівень її сміливості. Не фанат такої прози, ба більше - раджу читати її дуже обережно, без фанатизму. Звісно, сучасна жінка має бути самостійною, але не настільки, щоб чоловікові не залишилося біля неї місця. У цьому головна проблема усіх феміністок: вони самі не знають, за що борються. Як кажуть, за що боролись, на те і напоролись. Маючи свободу вибору, чи стала жінка щасливішою. Героїні твору точно ні. Тому звучить меланхолійний вальс, а не гармонійний.