Це дивовижна книжка.
Вона дуже мала за обсягом,проте дуже велика за змістом, а коли ти починаешь розмірковувати над прочитаним абзацем, то цей зміст, а точніше ЗМІСТИ збільшуються ще.
Я особисто знайомий зі Дзінкою Матіяш. Це відома українська письменниця. Кілька років тому, я випадково опинився на презентації її книгі «Дорога святого Якова» в «Книгарні Є». Так сталося, що майже дві години ми проговорили з нею, дивлячись в очі один одному... Так, це звучить егоїстично, але, пробачте, тоді ні я, ні вона немогли не говорити.
І саме тоді вона відкрила мені дивовижну красу української мови.
Тому мені було дуже цікаво прочитати книгу її рідної сестри –Богдани Матіяш.
Тримаючи в руках її «Братик Біль, Сестричка Радість», вдивляюсь в малюнок на обкладинці, потім, навмання, відкриваю книгу – опинився на стор.15, як раз початок нового оповідання (вся та любов) і зразу поринув в це:
Мені завжди було дивно (хоча знаю, що це слово не найкраще тут пасує, але не знаю того, найвідповіднішого), звідки у світі береться вся ця любов. Звідки її так багато, скажімо, в мистецтві. Як стається, що, знаючи тільки художній твір: книжку, картину, мелодію, пісню, - ми часто говоримо, що любимо тих, хто їх створив. Говоримо про своїх улюблених письменників, художників, композиторів, філософів. Або ще інакше: часом навіть немає твору, знаємо тільки життя особи – і також за нього любимо. Ніколи не бачивши людини, починаємо нею цікавитися. Хочемо знати про неї більше. Як вона жила. Що на щодень любила й чого не любила. Що її смутило, а що тішило. Ми радіємо, коли наші вподобання збігаються, і не раз засмучуємося, коли натрапляємо в її біографії на щось, за що нам самим стає прикро. Нам приємно цією нашою любов'ю ділитися. Вона не ревнива. Вона щедра й усміхнена. Ми би тішились, якби вона розцвіла в комусь, окрім нас...
Так це про мої власні почуття!!! От читаю і впізнаю себе!!! Як після цього не хотіти прочитати всю книгу?
Але, направду, це виявилося нетак просто. І хай не обманює маленькій обсяг книги. Читати швидко не вдасться: над багатьма абзацами доведеться розмірковувати, відклавши книгу, окремі думки просто не знайдуть твого (мого) схвалення, а дещо взагалі «не налізе наголову», наприклад, любов авторки до Єгипту та... Соловецьких островів!!!
І саме цим прекрасна ця книга: вона сприяє розвитку твоїх нейроних зв'язків, розширенню твоїх горизонтів відносно світу навколо та самого себе.
Є книжки, в яких автор ділиться з читачем своїми знаннями, пригодами, байками. Є книжки, в яких автор ділиться з читачем своїми емоціями. А в цій книжці авторка ділиться з читачем своїми відчуттями: ти начебто сам, разом з нею, відчуваєш запахі, чи бачиш гру сонця на єгипетських пісках, або помічаєш дивний храм, що створює світло вуличного ліхтаря, «що тихо розсіюється», чи розрізняєш кору дерев на дотик, і відчуваєш, як вони готуються цвести...
Що хоч багато речей бачиш щодня, а не перестаеш хотіти їх роздивлятися.
Повторюсь, ця дивовижна книга –це дорогоцінний скарб, який не просто створить настрій напередодні зимових свят,- він може навіть вилікувати душу, особисто зараз, під час підлої війни.
23 понравилось
