Братик Біль, сестричка Радість

«Братик Біль, Сестричка Радість» – книжка есеїстики про дуже прості щоденні досвіди, стани, відчуття, які людина переживає упродовж життя і які містяться в широкому спектрі поміж радістю й болем. Темою рефлексій і зачудування стають речі, що їх людина бачить на щодень. Досвіди внутрішні: довіри, радості, вдячності, смутку, страху, любові, переживання всього в світі як дару, – чергуються із досвідами, наповненими радістю побаченого й відчутого в світі довкола: ходіння по землі, переживання пір ро...

Рейтинг LiveLib

3,6

25 оценок

5
28%
4
28%
3
28%
2
12%
1
4%

Ваша оценка

Прочитали 28Хотят прочитать 10

Рецензии

Bookoedka
20 января 2019
Найгостріший біль може обернутися у радість
Мало хто пише так як це робить Богдана Матіяш. Поки я пила чай від застуди (яка знову так невчасно, бо ще стільки роботи попереду), збірка есеїстики «Братик Біль, Сестричка Радість» від Видавництва Старого Лева діяла на мене терапевтично. Вона легка, ніби пудра. Неспішна, вдумлива і в той же час така глибока.
Тексти Богдани слід читати повільно, розглядаючи проміжки між словами, вдивляючись у глибину себе, вдихаючи по слову і тягнутися за кожним з них як за казкою або стиглими абрикосами. Ця книга про те, що навіть найгостріший біль може обернутися у радість.
Читать далее
23 понравилось
0
352
RomanKot
18 декабря 2022
Вся ця любов
Це дивовижна книжка.
Вона дуже мала за обсягом,проте дуже велика за змістом, а коли ти починаешь розмірковувати над прочитаним абзацем, то цей зміст, а точніше ЗМІСТИ збільшуються ще.
Я особисто знайомий зі Дзінкою Матіяш. Це відома українська письменниця. Кілька років тому, я випадково опинився на презентації її книгі «Дорога святого Якова» в «Книгарні Є». Так сталося, що майже дві години ми проговорили з нею, дивлячись в очі один одному... Так, це звучить егоїстично, але, пробачте, тоді ні я, ні вона немогли не говорити.
І саме тоді вона відкрила мені дивовижну красу української мови.
Тому мені було дуже цікаво прочитати книгу її рідної сестри –Богдани Матіяш.
Тримаючи в руках її «Братик Біль, Сестричка Радість», вдивляюсь в малюнок на обкладинці, потім, навмання, відкриваю книгу – опинився на стор.15, як раз початок нового оповідання (вся та любов) і зразу поринув в це:

Мені завжди було дивно (хоча знаю, що це слово не найкраще тут пасує, але не знаю того, найвідповіднішого), звідки у світі береться вся ця любов. Звідки її так багато, скажімо, в мистецтві. Як стається, що, знаючи тільки художній твір: книжку, картину, мелодію, пісню, - ми часто говоримо, що любимо тих, хто їх створив. Говоримо про своїх улюблених письменників, художників, композиторів, філософів. Або ще інакше: часом навіть немає твору, знаємо тільки життя особи – і також за нього любимо. Ніколи не бачивши людини, починаємо нею цікавитися. Хочемо знати про неї більше. Як вона жила. Що на щодень любила й чого не любила. Що її смутило, а що тішило. Ми радіємо, коли наші вподобання збігаються, і не раз засмучуємося, коли натрапляємо в її біографії на щось, за що нам самим стає прикро. Нам приємно цією нашою любов'ю ділитися. Вона не ревнива. Вона щедра й усміхнена. Ми би тішились, якби вона розцвіла в комусь, окрім нас...
Так це про мої власні почуття!!! От читаю і впізнаю себе!!! Як після цього не хотіти прочитати всю книгу?
Але, направду, це виявилося нетак просто. І хай не обманює маленькій обсяг книги. Читати швидко не вдасться: над багатьма абзацами доведеться розмірковувати, відклавши книгу, окремі думки просто не знайдуть твого (мого) схвалення, а дещо взагалі «не налізе наголову», наприклад, любов авторки до Єгипту та... Соловецьких островів!!!
І саме цим прекрасна ця книга: вона сприяє розвитку твоїх нейроних зв'язків, розширенню твоїх горизонтів відносно світу навколо та самого себе.
Є книжки, в яких автор ділиться з читачем своїми знаннями, пригодами, байками. Є книжки, в яких автор ділиться з читачем своїми емоціями. А в цій книжці авторка ділиться з читачем своїми відчуттями: ти начебто сам, разом з нею, відчуваєш запахі, чи бачиш гру сонця на єгипетських пісках, або помічаєш дивний храм, що створює світло вуличного ліхтаря, «що тихо розсіюється», чи розрізняєш кору дерев на дотик, і відчуваєш, як вони готуються цвести...

Що хоч багато речей бачиш щодня, а не перестаеш хотіти їх роздивлятися.
Повторюсь, ця дивовижна книга –це дорогоцінний скарб, який не просто створить настрій напередодні зимових свят,- він може навіть вилікувати душу, особисто зараз, під час підлої війни.
Читать далее
5 понравилось
0
133
Chirina
9 января 2015
традиційно дуже ніжні, лагідні та добрі тексти. Читаючи слова Богдани Матіяш про довіру, вдячність, любов хочеться й самому стати добрим і кращим. Не боятися просити, любити, пробачати.
Такі книжки гарно читати, коли погано, сумно або ж радісно і тихо, але не все одразу, а дозовано. Адже всі тексти хоч про різне, але про одне - про вміння любити та дякувати, приймати та віддавати.
Єдине до чого варто бути готовим - у цій книжці багато особистого авторки. І не просто особистого, як у інших книжках, а конкретного. І до цього варто бути готовим.
Читать далее
5 понравилось
2
129