Избранные произведения в 2 томах (комплект)

Звичайна "губа" — річ приємна. Хлопців замкнуть у колишньому курнику, там вони обидва зможуть приймати гостей, ми вже знаємо, як туди залізти. В суровий арешт —інша річ, їм тоді довелося б сидіти в льоху. Колись нас іще прив'язували до дерева, але тепер це заборонено. Часом з нами поводяться, як з людьми.

Он сердито смотрит на меня. Кажется, я невольно наступил на больную мозоль. У тыловиков, особенно из конторских, часто особенная страсть к шпагам и шпорам.

Коли ми наступного разу потрапимо туди з вами, то солдати, перш ніж померти, підходитимуть до вас, і, виструнчився, бадьоро питатимуть:" Дозвольте вийти зі строю? Дозвольте дати дуба!" Ми чекали тут саме на таких людей, як ви.

Альберт висловлює це так:
— Через війну ми стали ні до чого не здатні.
І каже слушно. Ми вже не молодь. Ми вже не хочемо завойовувати світ. Ми втікачі. Тікаємо від самих себе. Від свого життя. Нам було подано вісімнадцять років, ми тільки починали любити життя і світ, а нам довелося стріляти в них. Перший снаряд влучив в наше серце. Нас відрізано від справжньої діяльністі, від прагнень, від прогресу. Ми вже не віримо в них; ми віримо у війну

Це природна річ, бо людина насамперед — тварюка, і тільки зверху в неї намащено трохи пристойності, як ото скибку хліба намащують смальцем

— Якби гроші і харчі порівну, всі забули про війну