Любовник леди Чаттерли

«Любовник леди Чаттерли», входящий в огромное множество списков из разряда «Самые… романы» (подставляем любое из читаемые/скандальные/лучшие о любви и т.п.), показался мне довольно скучным и затянутым; только ближе к середине книги происходящее стало более-менее увлекательным.
Типичная, по большей части, история о неудовлетворенности в отношениях супругов, приводящей к определенным последствиям.
Главная героиня, Констанция Рейд замужем за баронетом Клиффордом Чаттерли, который прикован к инвалидной коляске после полученного на войне ранения.
Неполноценная супружеская жизнь поначалу не беспокоит Конни: ее муж умен, начинан и делает успехи на писательском поприще. Но постепенно ее одолевает скука, разочарование от пустоты существования. На этой ли благодатной почве или просто по стечению обстоятельств, Конни знакомится с местным егерем, нанятым Клиффордом; впоследствии они становятся любовниками.
Есть ли шанс на счастье у людей из разных миров? К сожалению, открытый финал этой истории не дает однозначного ответа на этот вопрос.
Скандальный для своего времени, роман таковым не воспринимается сейчас, по понятным причинам, даже не смотря на обилие подробно описанных постельных сцен.
Есть интересные мысли, есть над чем задуматься, но не более.
В общем, меня не зацепило, читала долго и с неохотой.
3 из 5.

Взялася читати її,бо зацікавило,чому книгу відразу ж піля виходу зняли з тиражу і заборонили видавати цілих 30 років.Чекала чогось шокуючого,надзвичайно емоційно-відвертого...Насправді ж читалося досить таки нудно. Попри мою любов до англійських романів. Стиль написання дуже нудний. Події розгортаються надзвичайно повільно.Десь до половини книги я взагалі не розуміла,чому саме така назва. Але зачеплені теми досить таки гарячі.
Здивувало,що описується проблема відсутності нормальних чоловіків-самців,з якими жінка зможе почувати себе жінкою,існування геїв та лесбіянок(виявляється,то вічна проблема,а сучасники вважають її болем нашого часу). Розумію,що хотів сказати автор,але не зовсім підтримую. Я за здорові стосунки: і щоб поговорити було з ким,і задоволення отримати,і дитину виховувати.
Не бачу майбутнього у Конні і Меллоуза,але то таке.Автор теж не написав,що їх чекає безмежне щастя. Дивні були метання Конні.То вона його ненавидить,то вже обожнює і все на протязі доби!) І так по колу. З висоти погляду сучасного розуміння і сприйняття-дивні переживання,відносини...Я вболівала за Кліфорда:)
Та все ж мені здається,що роман був заборонений не через це,чи хоча б не тільки через це. Автор підняв соціальну проблему,яка тоді була для всіх як оголений нерв. Тотальна індустріалізація,зміна життєвих устроїв,занепад аристократії,яка не може з цим змиритися. Всі ці прості люди,народ,шахтарі поступово стають значущим кільцем суспільства.І їм не подобається,що їх називають недумаючим бидлом, мерцями,порожніми душами... Вони протестуюють,підганяють прогрес,і закопують поглибше пережитки минулого. Хоч автор і сам зі змішаної сім'ї і,здається, одружився з жінкою вищого кола,але у романі висловлює думку аристократів,які звикли думати високими матеріями і не зважати на простолюдинів. Мене така позиція навіть зараз трохи образила,бо щоб комусь жити у розкоші ,комусь потрібно стригти газони,і совісно сміятися з того,хто тебе годує. Якось так сумбурно,але так думалося:) Ніяк не навчуся писати гарні рецензії.