Наскільки мені відомо, дана книга – перша грузинська книга сучасності, представлена українському читачеві і переведена українською за всі роки незалежності обох країн.
Я побувала на її презентації, тому читати починала з певною тривогою, оскільки зі слів самого автора дізналась вражаючий факт. На початку твору головний герой бачить свого маленького сина на дереві – той заліз туди з рогаткою, і на запитання батька, що він там робить, відповів, що виглядає ворожі винищувачі і збиватиме їх, щоб вони не бомбили його місто. Так-от, це зовсім не вигаданий епізод, це справжня розмова автора книги зі своїм сином, яка, ясна річ, налякала його і наштовхнула на написання цього твору.
Тому з певним занепокоєнням я відкривала книгу, побоюючись теми війни, особливо, коли мова йде про дітей. Проте мої передчуття не виправдались – не дивлячись на те, що мова йде про війну, книга зовсім не важка, тому що вона… алегорична. Історія сповнена абсурду, алюзій та відвертих нісенітниць. Саме через це вона зазнала певної критики, на що сам автор влучно зазначив: «Всі забули про те, що ця п’єса-роман жодним чином не повинна розглядатися з позицій реалізму». Про це слід пам’ятати, розпочинаючи читання «Гри у войнушку», і, якщо абстрагуватись і не сприймати все прочитане серйозно, то приємні враження від читання забезпечено. Особисто мене вона неймовірно захопила.
18 понравилось
