В гурті і беззубий собака лютує.

Вот взрастила дитя, берегла, заботилась о нем, рада была для него небо наклонить и звездами укрыть,а теперь отдай людям на поруганье.

Пришло несчастье к несчастью, а из них выросла беда.

"Андрій застав Маланку покірливу й ласкаву, як завжди по службі божій. Значить, вона лаятиме його сьогодні не так, як в будень, а з солодкою усмішкою і ніжними словами".

"Вам дають жменьку пшона, а забирають всі ваші яйця або ріжуть вас на юшку".

"Oт, зростила дитину, берегла, доглядала, рада була неба їй прихилити та зорями вкрити, а тепер віддай між люди на поневіряння".

Не все горе, бывала и радость.

«Как ты прекрасна, земля, — думала Маланка. — Весело засевать тебя хлебом, украшать зеленью, убирать цветами. Весело обрабатывать тебя. Только тем ты нехороша, что не держишься бедняка. Для богатого твоя красота, богатого кормишь, одеваешь, а бедного принимаешь лишь в могилу…

Та ти ставай на коліна та цілуй її... їж її, землю святу, вона тебе годує... вона тебе й сховає, чоловіче...