Сучасна українська література кінця ХХ ст.-початку ХХІ ст.

Ти також щовечора їдеш у цій електричці,
Де збились тіла у єдине нудотне тепло.
Де сонні, тупіючі, стомлені, тьмяні обличчя
Людей після зміни, що їдуть із міста в село;
І пам'ять твоя ще чіпка і, як прапор, тріпоче,
Любов'ю і сумом протята, коли на виду
Спить жінка зів'яла, і спить на руках її хлопчик,
На лаву зачовгану звісивши руку бліду.
Благеньке його пальтечко, хоч надворі негода.
Цій жінці — з усього, самотній — несолодко з ним...
Але материнська весела і втрачена врода
На щічках дитячих пашіє рум'янцем ясним;
І світло рожеве над чолами ллється пітними,
І люди ворушаться, всміхнені і молоді,
І хліб їхній чесний висить у авоськах над ними —
На хлібному древі старих приміських поїздів.
Крізь голод, війну, крізь сум'яття бліді й таємничі.
Крізь подвиги й славу випростує плечі свої
Народ мій зів'ялий, як жінка, що спить в електричці.
Народ мій маленький, як хлопчик на грудях її.
Із міста в село, із села до ранкового міста —
Могутні масиви народного духу і сил
Пульсують і движуться далі... І де та врочиста
Мета, що штовхає вперед за масивом масив?..