Сучасна українська література кінця ХХ ст.-початку ХХІ ст

Ти також щовечора їдеш у цій електричці, Де збились тіла у єдине нудотне тепло. Де сонні, тупіючі, стомлені, тьмяні обличчя Людей після зміни, що їдуть із міста в село; І пам'ять твоя ще чіпка і, як прапор, тріпоче, Любов'ю і сумом протята, коли на виду Спить жінка зів'яла, і спить на руках її хлопчик, На лаву зачовгану звісивши руку бліду. Благеньке його пальтечко, хоч надворі негода. Цій жінці — з усього, самотній — несолодко з ним... Але материнська весела і втрачена врода На щічках дитячих пашіє рум'янцем ясним; І світло рожеве над чолами ллється пітними, І люди ворушаться, всміхнені і молоді, І хліб їхній чесний висить у авоськах над ними — На хлібному древі старих приміських поїздів. Крізь голод, війну, крізь сум'яття бліді й таємничі. Крізь подвиги й славу випростує плечі свої Народ мій зів'ялий, як жінка, що спить в електричці. Народ мій маленький, як хлопчик на грудях її. Із міста в село, із села до ранкового міста — Могутні масиви народного духу і сил Пульсують і движуться далі... І де та врочиста Мета, що штовхає вперед за масивом масив?..