Цитаты из книги Солдат Пешкин и компания

Я за добро сплачую добром. Нехай тітонька Марина бачить, що я не дурно їм хліб, сало, борошно, масло, смалець, сметану, ковбасу, сосиски, сардельки, сир, цукор, манку, гречку, вівсянку, рис, макарони, свічки і взагалі все, що вона для мене приносить.

Недаремно ж вона в мене підручником кинула. "Навчання - світло, ненавчання - тьма!". Отож мені й потьмарилося в голові.

Я прежде тоже ошибался и принимал разные полезные поучения за обиды.

Що ж дивного в тому, що мишка дружить із кішкою? Що ж дивного в тому, що мишка дружить із кішкою? Коли в домі на всіх вистачає їжі - ніхто нікого не їсть. Візьмемо, наприклад, наш дім: скільки ми в ньому живемо, а досі Петрик не з"їв тітоньку Марину, а я - Кицика.

Добре, коли ти лише про себе самого дбаєш. А коли на твоїх руках ще й безпорадний та лякливий кіт-інвалід, тоді - набагато гірше! Так, тепер у бідолахи Кицика нікого, крім мене, не зосталося: круглий сирота. І до того ж він заявив, що і на світі не житиме, як поруч не буде мене, мишеняти.

Як то кажуть, не все котові масниця, не все миші книші.

– В поход! Вперед! – нетерпеливо заорал Непоседа и побежал. – За мной, друзья!

– А может, не стоит… – протянул Мякиш. – Ведь в дороге поспа-а-ать не-е-е… – И он зевнул так, что подбородок приклеился к шее.

– Тебе бы только дрыхнуть! – возмутился Нетак и помог Мякишу закрыть рот.

Тут все трое перегнулись через борт фрегата и посмотрели вниз. Да, легко сказать «вперед», а как сойти с верхней полки? Как выйти из комнаты, двери которой дважды заперты на ключ? Этого никто из них не знал.

- правильно! правильно! - зазвенел всеми своими пружинками Непоседа и запрыгал на своих ногах - смотрите, смотрите! я сам стою! сам! сам! значит, я САМОСТОЯТЕЛЬНЫЙ! - а я, выходит, САМОЛЕЖАТЕЛЬНЫЙ, - сказал Мякиш, поскольку, как водится, лежал

Особенной заслугой телевизора еще было и то, что во время скучных передач он автоматически выключался.