— Хочете, я розкажу вам казку? — Лисий подав голос.
— Хочемо, — першою озвалася Марічка. За нею висловили таке бажання й інші.
— Був такий чоловік на світі. Звали його Робінзон. На великому кораблі він плавав по морю.
— А що таке кораблі? — спитала Марічка.
— Кораблі — це такі великі човни. Люди на них плавали по морю. Зрозуміло?
— Зрозуміло. А шо таке поморю?
— Не «поморю», а «по морю». Море — це така вода без кінця й краю. Станеш на березі, дивишся, дивишся, а бачиш тільки воду. Як річка, але без другого берега. Зрозуміло?
— Зрозуміло. А як це — без другого берега?
Лисий замислився. В книжці також не було пояснення цього складного питання. Але прочитавши її, Лисий уже якось сам уявляв собі цю безкраю воду. Тільки от як це пояснити малим?
— Уяви собі річку, таку широку, що кілька днів на човні плистимеш і не допливеш до другого берега.
— А коли ж допливеш?
— А потім іще три дні, і вже допливеш.
— А пити цю воду можна?
— Ні, вона солона.
— А як це солона?
Лисий знову замислився.
— Знаєш, коли подряпаєш руку, на ранці виступає кров. Якщо її лизнути, то вона на смак солона. Зрозуміло?
— Так. А з кого ж це так багато крові, що й за кілька днів не допливеш?
Усі засміялися. Лисий втомлено зітхнув.
9 понравилось
