Cafe Europa: Life after Communism

Після всього, через п'ятдесят (боляче говорити, але навіть через вісімдесят) років у Європі була можливою ще одна війна; можливою була зміна кордонів; і можливим був геноцид (у 92-му боснійців, у 2022 - українців). ... "європейці" (себто народи Франції, Британії, Німеччини, Італії, Австрії чи Іспанії) паралізовано за всім спостерігали (та й спостерігають зараз так само як 30 років тому). Усе це відбувається просто там, на телеекранах у їх вітальнях: снаряди, бомби, вбивства, ґвалтування, кров, руйнація - уся ця війна розгорталась просто перед їхніми очима. Усі знали, що відбувається, і це почасти й є прокляттям війни в Боснії, на Балканах і ... ну, і в тому, що називається Європою. То чи не варто нам - точніше, чи не мусимо ми - спитати себе, чим є Європа після Боснії?

і тут хотілось би додати Чи не варто нам спитати себе, чим буде Європа після України?

Болючий останній розділ книги, болючі реалії війни в Україні - усе це як хвилею накриває після прочитання книги. Дуже актуально для реалій 2022 року, дуже актуальний досвід Балканських країн, адже близька ситуація зараз відбувається у центрі Європи знову, цього разу на території України. І знову Європа, точніше країни-лідери, країни-гаранти безпеки та миру, опустивши руки, мовчки спостерігають за геноцидом українського народу.

Книга потрапила на 100% у час, у настрій. Хочеться вірити, що історія навчить змінюватися та не повторювати помилки минулого, хочеться вірити, що далі так і буде.

Книга, що написана в 90-х роках, відображає і сучасні пережитки тих часів, коли люди були бідними, роботящими, але гордими за партію і лідера. Нам, новому поколінню, яке ще може чути від своїх пра- про хліб, який коштував 16 копійок, смачне вершкове і головне "натуральне" морозиво, а ще лікарську ковбасу, рівня якої немає в сучасності. Що це за фактор? Ностальгія за молодістю і примарною стабільністю чи страх перед майбутнім і невизначеністю?

Отже, яке воно життя в посткомуністичних країнах? Чому "Європа" у нас найпопулярніша назва кафе, готелів, чи ресторанів? Як так склалося, що держави, які територіально є Європою, опинилися за їх межею, ізольовані і принижені більш розвиненими країнами?

Страшно усвідомлювати те, що досі шлюб з іноземцем (себто громадянином не посткомуністичної країни) вважається вигідною партією, з точки зору заможності та щастя. Адже іноземець-це синонім слову "мільйонер". Страшно те, що чиста вбиральня з милом та папером-це розкіш. Страшно, що ті, хто живе закордоном зобов'язані рідним подарунками, грошима і навіть міжнародними дзвінками, не чекаючи у відповідь нічого, навіть листівки.

Враження від книги неоднозначні. Те, як живуть Балкани опісля комунізму майже не відрізняється від того, як живемо ми. Згадайте 90-ті. Ятки з жуйками на вулиці, модні закордонні речі, "кава" з жареної моркви та дитячі підгузки як розкіш.  Обертаючись назад, важко зрозуміти, як людям вдавалося виживати і при цьому бути щасливими. Як скрута примушувала бути винахідливими.

А зараз подумайте, у вашому місті/селі є кафе з назвою Європа?) Якщо так-то це знак, що вам потрібно читати цю книгу.
⠀