Суча дочка

Повертатися до батькової хати
— чи є у світі що солодше для серця!? Відчувати лагідне тепло домівки, її незрадливу любов. Стати маленькою, стати дитиною, пригорнутися до рідного плеча. «Тату, мамо. Тату, мамо!» — щасливий той дорослий, хто має до кого вимовити ці слова.

Не бійся гада, що по землі повзає, бійся його у людині, бо того можеш не розгледіти, поки не укусить

-Щоб зрозуміти, що воно таке- світло, треба спочатку пізнати темряву. На зміну ночі завжди приходить день, і цього ніхто не може змінити. Розвидніється ще й в Україні, повірте мені.

Кохання буває перше і останнє, справжнє і легковажне. Але як розпізнати, що то останнє, що то справжнє, а все, що було до нього, не варте пам'яті? І чи потрібно розпізнавати, а не стати на поєдинок із власним серцем, щоб убити в ньому, можливо, найвеличніше своє почуття? І що страшніше в цьому поєдинку - бути переможеним чи переможцем?

Так боляче кохають лише тоді, коли втрачають кохану людину. Тоді наше почуття вибухає з незвичайною силою і розриває кожну клітину єства. Народжене у серці, воно і вмирає у серці, перетворивши цю рану на маленьку грудочку тіла, яка ще потім довго кровоточить, несподівано через десятки років озивається таким болем, мовби тільки вчора той біль народився в тобі.

— Люди будуть говорити, аякже. Але ти, Олено, на їхні балачки не зважай. Вони розумні, коли все добре, а як лихо трапиться, швидко хвоста піджимають. А тобі науки за плечима не носити. І це таке, що не кожному дається. А якщо ти до чогось прийшла, щось вистраждала, то не думай, що тебе всі зрозуміють чи оцінять. Ні. І не прислухайся до людського поговору, прислухайся до себе, тоді почуєш усе.

Як багато поруч дива, а ми його не помічаємо.

Олена лежала на ліжку з розплющеними очима і думала про кохання, про те, що само воно ходить по землі, але закоханим дарує крила, часом настільки сильні, що вони підносять людину на не знану досі височінь, щоб з отакої ото висоти глянути на життя і відчути, яке воно прекрасне. Може, й ненадовго відчути, лише на коротку мить. Але яка то мить! Варта цілих десятиліть сірих буднів без любові.

Жити красиво всі хочуть, та не всі можуть.

Не треба боятися вмерти, треба боятися жити погано.

То була не її весна. В Олени більше не було весен, і вона сумно дивилася, як оновлюється земля, бо весна в природі - ще не весна в душі.

Кожна людина приходить у цей світ зі своїм поводирем, і він веде її по тій стежці, яку Господь указав. Камінчик за камінчиком на своєму шляху збирає знання, пізнаючи життя, або ж ідн, нічого не помічаючи побіля себе. І часто заходить у такий глухий лцс, звідки вже не виберешся.

Та часом нестерпно жити серед людей, які страшні невігласи у ставленні до себе, до інших. Приходять у життя і не живуть, а до самої смерті лише збираються жити.

Літні ночі короткі, особливо для закоханих.

Повертатися до батькової хати - чи є у світі що солодше для серця!?

Щоб зрозуміти, що воно таке - світло, треба спочатку пізнати темряву.

...пізнання безмежне, а безмежність непізнанна

Хто не був малий, той не був дурний

...кохання прозріває лише тоді, коли його остудить час

Хто не був малим, той не був дурним.