Старик и море

— Але людина створена не для поразки,— промовив старий уголос. — Людину можна знищити, а здолати не можна.

— Чоловік повинен робити своє діло.

«Ненавиджу корчі,— мав він. — Гидко, що тебе зраджує власне тіло. Коли отруїшся якоюсь тухлятиною і на тебе нападає пронос чи блювота, соромно людей. А як нападуть корчі,— він подумки називав їх calambre,— соромно самого себе, а надто коли нікого нема поруч.

- Що ти маєш на вечерю – запитав хлопець.
- Казанок жовтого рису рибою. Повечеряєш зі мною?
- Ні, я поїм удома. Хочеш, розпалю вогонь?
- Ні. Я потім сам розпалю. А може їм і холодне.
- Можна взяти сітку.
- Авжеж.
Сітки в старого не було, і хлопець добре пам’ятав, коли вони продали її. Та обидва день у день отак прикидались один перед одним. Не було й ніякого казанка з рисом та рибою, і хлопець теж це знав.

Ернест Хемінгуей «Старий і море»

«Надеюсь, мне не нужно будет больше сражаться, – подумал он. – Только бы мне больше не сражаться!»

– Да наплевать на это везенье! – сказал мальчик. – Я тебе принесу счастье.

Но человек не для того создан, чтобы терпеть поражения, — сказал он.
— Человека можно уничтожить, но его нельзя победить. «Жаль все-таки, что я убил рыбу, — подумал он. — Мне придется очень тяжко, а я лишился даже гарпуна. Dentuso — животное ловкое и жестокое, умное и сильное. Но я оказался умнее его. А может быть, и не умнее. Может быть, я был просто лучше вооружен».

— Птица — верный помощник рыбаку, — сказал старик.

Лучше, старик, сам забудь о страхе и побольше верь в свои силы.