Якби я була

Він мене колись любив. Але давно. Я навіть думала, що все забула. І він забув. Це навіть дуже нормально - забувати все, що минає і завершуєься.
Як дмухати на подряпину. Спершу болить, а потім стихає. Головне - не уразити необачно.

Життя - як светр. Інколи - саме таке, як потрібне, інколи великувате, інкои не того кольору, інколи незручне, інколи негарне... Та треба навчитися проживати свої власні життя.

Люди вчаться, коли вже стоять на краю, зазираючи в прірву.

Розпрощалися. Я не люблю телефонних розмов. Телефон - це завжди невчасно.
Наприклад, купуєш собі хліб і сир у крамниці. Вже каса. Дзвінок. Притискаєш слухавку до вуха, шукаєш гроші, крутиш головою, що в тебе немає дрібних. У таких ситуаціях важко бути ніжною.

Якби люди їли зварене-спечене з любов'ю, світ би змінився. Рецепт гармонійного світу надзвичайно простий: їжте з укоханих рук.

Мені здається, що втома в людей накопичується від телефонів та комп'ютерів. Усі непорозуміння також звідти...

Телефон - це завжди невчасно.

Так буває з давніми друзями. Коли можна безтурботно базікати, не переймаючись, як ти виглядаєш і що кажеш. Бо знаєш: тебе сприймають і розуміють. І не треба добирати ні фраз, ні тем.

Маленькі любові можуть стати рятувальними колами. Навіть якщо хочешь втопитися - не дадуть.

Реєстр Долі - книга не для масового читача.

Щастя пахне свіжозавареним чаєм і малиновим варенням.

Він думає, що все триває вічно. Вона знає, що все має кінець. Або залишається зарубкою на серці. У кого як.

А любов - як битва, і не важливо, в який спосіб ти переміг. На війні не буває реверансів. Ти або загинеш, або переможеш. Всього два варіанти. Поранені й полонені поза грою. Їх пристрілюють.

Запрограмована випадковість завжди виглядає дурнувато і штучно.

Маленькі любові можуть стати рятувальними колами. Навіть якщо захочеш втопитися - не дадуть.

Намагався увагою замаскувати порожнє місце, де мала бути любов.

Люди часто витрачаюь себе на формальні слова, почуття, стосунки. А можна просто мовчати і дихати отак поруч. Буває, що дихання в унісон важливіше за обов'язкові слова.

Якась чужа жінка. Незнайомка. Нічого про неї нібито й не знав. Пізнавав поступово. Ніби читав товсту книгу. Спочатку нецікаво. Потім сюжет почав захоплювати. Потім захопив. Потім хотілось, щоб книга не мала кінця...

Все призвичаїлося - і не чути стукотіння серця.