Пісня 3
ЄЛЕНА
В.121 - 164
Звістку білораменній Єлені Іріда приносить,
Вигляд зовиці прибравши, дружини Антеноріда, -
Син-бо Антенора, Гелікаон-володар, за дружину
Мав Лаодіку, на вроду з Пріамових дочок найкращу.
В домі застали Єлену - та ткала великий, подвійний
Плащ пурпуровий, на нім бойові гаптувала змагання
Поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв,
Що від Ареєвих рук перетерпіти стільки за неї.
Близько спинившись, їй мовила так прудконога Іріда:
"Вийди-но, Люба красуне, поглянь, яке діється диво
Поміж троян конеборних і міднохітонних ахеїв!
Вів на рівнину одних проти одних Арей многослізний
Вона отих, войовничого сповнених, згубного шалу,
Й от вони мовчки стоять, війна поміж них припинилась,
Спершись усі на щити, списи повтикали у землю.
Тільки один Александр з Менелаєм, Ареєві любим,
Вдвох на великих списах змагатися будуть за тебе.
Хто переможе, тому ти дружиною любою станеш".
Мовивши це, богиня солодке бажання збудила
В неї до першого мужа, і міста, і батьків її милих.
Швидко вона, срібно-біле напнувши тонке покривало,
Вийшла з світлиці своєї, рясні проливаючи сльози,
І не сама: з нею разом зійшли дві служниці додолу,
Пора, Піттеєва донька, й Клімена услід волоока.
Ось незабаром вони до Скейської брами добігли,
В вежі над брамою там з Пріамом, Пантоєм, Тіметом,
Лампом, і Клітієм, та Гікетаоном, віттю Арея,
Ще й Укалегон удвох із Антенором, мудрі обидва, -
Любу старійшини всі над брамою в вежі сиділи,
Надто старі, щоб іти воювати, але - красномовці,
Вставлені скрізь, неначе цикади, що в лісі зеленім,
Сидячи в вітті дерев, виспівують солодкозвучно,
Так і троянські вожді на вежі сиділи високій.