Я знаю, что ты знаешь, что я знаю

Не вірив я в життя по смерті, Тепер я вірю в диво з див. Було для мене страшно вмерти, Умер і нагло знов ожив. Так само тут: і сонце, й зорі, І люди наче ті самі, Але якісь байдужі в горі І в щасті, в радості — німі. Весна, зима, і дні, і ночі, Музика, сміх, і плач, і рух, Та скрізь, як привід опівночі, Блукає твій самотній дух. (О.Олесь На чужинi) Беручи до рук цю книгу я навіть не уявляла, що зі мною буде коїтись на останніх сторінках... Як і всі романи Ірен Віталіївни, цей мене вразив, зачепив, залишив слід і багато думок... Коли людина живе на чужині, то все її життя складається з можливостей заробити гроші, самореалізуватися, досягнути якихось висот. Проте увечері, коли ти повертаєшся з роботи, думки твої линуть у рідний край, де народився і де на тебе чекають, тебе люблять,у тебе вірять... Усі герої книги приїхали до Німеччини з України, всі оселились у фрау Шульце, всі одягли маски самостійності та незалежності... Кожен герой хоче ввижатися щасливим та задоволенним своїм життям, а насправді просто нещасна людина зі своєю історією... Чомусь мені більш за інших запамятались Оксана та Соня. Оксана - жінка, що приїхала до Німеччини, аби хоч якось поправити статок у своїй сімї, вона ладна працювати на будь-якій роботі, аби отримати копійчину і відправити її додому - своїм дітям та чоловіку-пяниці... Її доля така важка, така безжалісна, що гортаючи сторінки долі цієї жінки я здригалась від сліз та неосяжного болю... Соня - жінка заможного програміста, який весь час працює, заробляючі непогані гроші. Соня не повинна працювати - вона може займатися собою, в неї купа вільного часуі як каже її Саня :"Ну чого тобі ще не вистачає?" А не вистачає родини, не вистачає близьких та друзів, не вистачає тепла та порозуміння... Та врешті-решт Соня знаходить себе і справжнє кохання. Ці дві героїні не єдині в романі, є ще й інші цікаві персонажі, кожен з яких заслуговує на увагу. Проте не варто зараз розкривати всі карти, ві неодмінно познайомитесь з усіма мешканцями фрау Шульце, як тільки прочитаєте роман. Я ж, у свою чергу, хочу виразити безмежну вдячність авторці за той час, коли я жила у будинку українських емігрантів і проживала історії усіх героїв...

Досить похмура книга, в якій описане життя емігрантів з України і їх нелегке життя. Всі вони залишили свою країну в пошуках кращого життя, але їх нова країна не спішить приймати їх в дружні обійми. Розпадаються сім'ї, дівчата стають повіями, а не вчаться в університетах, руйнуються долі. Можливо, в житті все не так погано, як описує автор, але те, що ми бачимо в книзі, примушує замислитись.

В якийсь момент під час читання у мене виникло відчуття, що я копирсаюся в брудній білизні людей, читаю жовту газету. Хто з ким спить, у кого які низькі бажання. Це все відтіняє чистоту і легкість Соні. Фінал книжки сподобався, але загальна оцінка всього 4.

«Я знаю, що ти знаєш, що я знаю» — роман української письменниці Ірен Роздобудько, який складається з кількох новел, об'єднаних спільним місцем дії та темою еміграції. Події розгортаються в невеликому німецькому містечку, де фрау Шульце, власниця пансіону, приймає на проживання виключно українських емігрантів. Кожен з них має свою унікальну історію, сповнену надій, розчарувань, любові та втрат.

Роман складається з окремих новел, кожна з яких розповідає про життя одного з мешканців пансіону. Хоча їхні долі майже не перетинаються, всі вони пов'язані через спостереження фрау Шульце, яка знає про своїх постояльців більше, ніж вони самі про себе. Її мета — обрати одного з них, хто зможе «розшифрувати» для неї листа з минулого.

Основна тема роману — пошук кращої долі на чужині та адаптація до нового життя. Авторка майстерно показує внутрішні переживання героїв, їхні спроби знайти своє місце в чужій країні, зберігаючи при цьому власну ідентичність. Книга також піднімає питання взаєморозуміння, самотності та пошуку сенсу життя.

Ірен Роздобудько створює глибокі психологічні портрети своїх персонажів, занурюючи читача в їхні думки та почуття. Атмосфера роману пронизана меланхолією та рефлексією, що змушує задуматися над власним життям і виборами.

«Я знаю, що ти знаєш, що я знаю» — це глибока психологічна драма, яка розкриває складні аспекти життя емігрантів та їхні внутрішні боротьби. Роман рекомендується тим, хто цікавиться темою еміграції, людськими стосунками та пошуком себе в нових обставинах.