Цитаты из книги AB OUT

Абстиненція залежність від тебе цілком наркотична порушує координацію рухів синдром абстинентний тамую звично – дивлюсь твої фото пісні твої слухаю однак не рятую ні слуху ні зору і рухаюсь координатами пустки і сушить і плющить любов моя хвора у випарах пор закисаю і гусну пора парування минає без пари кумарить і парить по повній програмі і ломка й бед-тріп як отруєна хмара життя витискають до краплі до грама зсихаюся в нуль під самотності пресом хоч добре відомий рецепт порятунку – обіймів твоїх живильні компреси і доза найменша твоїх поцілунків

ми з тобою – країна ніколи й ніким не визнана материк безіменний і матриця матріархату з рук і ніг із волосся і пальців сплели вітчизну ми і тепер так безтямно вчимося її кохати а вона як зазвичай примхлива тривожна й відчужена а вона як буває цілком іще дика й незвідана і нема тут коліс – лиш монети тотемне кружало й темні джунглі – твоє символічне придане а моя дівизна – голі камені на узбережжі а твоя лівизна – у кристалах кварцу і соди в нас нема ще кордонів і досить умовні межі ми ще точно не знаєм чи нам чогось справді шкода ми вчимося любити сади своїх тіл достиглих ми вчимося сплітати ріки пустелі гори ми вчимось впізнавати кожен ландшафтний вигин ми говоримо мовами якими ніхто не говорить ця країна ніколи не буде названа ця країна ніколи не буде визнана але землі свої ні за що не віддасть вона і нікому чужому ніколи не стане вітчизною

комедія

«ну де ти? я так потребую тебе! ну де ти коли мені так ти потрібен? тебе щось крім тебе самого гребе? казав ніби любиш.. обожнюєш ніби..»

ти так не говориш ти гордо мовчиш так стіни шепочуть і вітер у листі і скурений разом квітневий гашиш і кава розлита і випите віскі бо де я насправді коли ти сама? і де я коли я насправді потрібен? здається мене тоді зовсім нема – погана ідея.. не пройдений рівень..

коли ти чекаєш – я всюди й ніде у стінах у листі у вітрі у віскі в повітрі в воді у землі і те де на вістрях антен в перебреханих звістках регоче гальорка і партер реве де драма для двох – там забава для сотень я теж потребую як кисню тебе я кисну без тебе як фейк ніби бот я

«а де ти?» та от же – в нейронах твоїх а ще – в допаміні і в еритроцитах я став би тобою якби тільки зміг твоїм альтер его у буквах і цифрах ну де я? а ти де? та бог його зна ми ж здатні на все – і на вуду й на чудо та поки цвіте ще ця люта весна чекай – я вже йду я все знаю я буду

знаєш все що було – це лише магнетизм залишковий все що буде – це тільки питання інерції нам про це не казали нічого ні в яких школах або ж ми прогуляли якісь потаємні лекції хоч насправді ні шкіл і ні лекцій жодних не було тільки думки розгін і димок перегрітих рецепторів це механіка тіл про яку ми успішно забули і жевріння нейронів у богом забутому секторі стоїмо на краю бо крім краю нічого немає ти послухай: ну просто нічого нічого нічого це не ми вибираємо – пам'ять у нас відбирає кожен шанс самостійно обрати якусь дорогу стоїмо біжимо летимо – і усе це на місці а місця собі мостяться місяться ліпляться в зграї.. забуваю про них ненавмисно а може й навмисно я люблю тебе тут і тепер і це все що я ніби-то знаю

осіннє безумство розлито в повітрі немов по новій скатертині чай та відчай нічого не вартий – повір мені як дійдеш до краю – ступай за край це тільки здається – впадеш розіб'єшся це тільки здається що дно кам'яне допоки летітимеш гратиме месса а маса зникатиме і промине а видиме дно – це поверхня озерна вчорашніх і позавчорашніх сліз хоч деякі з них впали в землю зернами і сталося поле і виріс ліс.. минуле минуло – забудь відірвися прийдешнє прийде але ми летимо лиш не оглядайся і вниз не дивися прорвемось за обрій проб'ємось крізь дно нехай божеволіють ті що бояться шаліють дуріють звихаються – хай ми ж маємо все що потрібно для щастя і скатерку чисту і свіжий чай

меланхолія

залишатися бути хоч брак вже і сили і сенсу залишатися бути хоч ніяк і нікуди йти від спокуси цикути – рецепти старі парацельса від рецепторних болів – спокуса і страх висоти передоз самоти пережовує кожну клітину а у хімії мозку нестача повітря й води все що є тут живого – до тебе тонка павутина та по ній не перейдеш живим ні туди ні сюди залишатися тут несвідомо чекаючи смерті називатися так як назветься черговий непрошений день і стирати на порох сторінки давно перетерті аби справжніх минулих імен не згадати лишень залишатися бути і легко і дивно і страшно залишатися бути хоч ніяк і нікуди йти залишатися бути – це мало би бути прекрасно мабуть так воно й є поки десь залишаєшся ти

нейро-air

бог не створював світу – він просто спить усі ми – його безконтрольне марево колись він прокинеться і за мить забуде свій сон і всі ці кошмари він нічого не знає про наші надії він ніколи не чув про наші молитви він не знається в наших мотивах і діях невтямки йому наші любові і битви то й нехай собі спить нехай дрімає проти власних кошмарів і він безсилий але я вже знаю і ти вже знаєш: є і інші світи і вони нам снились і у наших світах світліше жити бо вони постали з нашого слова й поки бог іще спить – ми вчимося любити і складаєм для нього нову колискову