Спати з жінками

Виявляється, Йоган Вольфґанґ фон Ґьоте втратив незайманість у 38 років, наслідком чого в літературі стала поява циклу його «Римських елегій». Минуло кілька століть, і теперішнім поетам для творчості вже не конче потрібні аж такі сплески і струси, їх задовільняє й просто сон, який часом може бути реалістичнішим за саме життя. Книжка «Спати з жінками» – саме про такий сон, з якого то хочеться якнайшвидше прокинутися, а то засинати глибше й надовше. Відверто й лірично автор пише про себе, свою й чу...

Рейтинг LiveLib

4,2

69 оценок

5
41%
4
46%
3
9%
2
3%
1
1%

Ваша оценка

Прочитали 82Хотят прочитать 123

Рецензии

unintended_mmm3 мая 2014 г.
Так сталося, що я потрапила на презентацію цієї книжки не маючи жодного уявлення ні про Андрія Любку, ні про його творчість. Можу сказати, що під час презентації Андрій Любка справив на мене враження дуже приємної та ерудованої людини, а після прочитання книжки - дійсно вправного письменника. Чудова книжка! Після неї залишається відчуття, ніби поспілкувалась з близьким другом. Цікаво, що не зважаючи на те, що поміщені в книгу тексти дуже різні за своєю тематикою та настроєм, всі вони вийшли якимись теплими й надзвичайно харАктерними. Тут і про спогади з минулого, і про погляди на майбутнє, і про особливості українського менталітету, і про подорожі, і про цікаві зустрічі під час цих подорожей, і навіть про кінець світу. Словом - про все одразу. Очі розбігалися від такого різнобарв*я сюжетів :)
Особливо сподобалося дві історії: перша - про старі блокноти, бо просто близька для мене, друга - про Євромайдан, бо надто сильно болить це питання.
Ну і на завершення, мені просто хочеться подякувати письменнику за такі якісні та цікаві тексти. Отримала справжнє задоволення, читаючи цю книгу :)
Читать далее
25
1,2K
TanyaRedka26 октября 2016 г.
Тепер я не тільки люблю читати Андрія Любку, а також писати ось такі свої скромні відгуки на його твори, адже безмежно приємно знати, що сам автор їх читає.
"Спати з жінками" - лаконічно, пізнавально, цікаво. Різноманніття тем та порушених питань не дає нудьгувати. А, читаючи деякі колонки, я зупинялась буквально на кожному абзаці і думала: "Яке прекрасне словосполучення", "Як вдало поєднано слова, як Любка додумався скомбінувати їх так?". А коли іноді зустрічаєш питання, які тобі більш-менш знайомі, то якось млосно щемить в грудях, ти жадібно читаєш і рефлекторно киваєш головою в знак згоди.
Перегорнувши останню сторінку, мені, чесно кажучи, стало навіть трохи заздрісно. Адже, як би мені хотілось вміти так майстерно передавати свої думки, погляди, переконання. Як би я хотіла вміти писати. Як би я хотіла зачіпати струни людської душі й так навдивовижу блискуче оформлювати власні переживання, спогади, надії, роздуми.
Читать далее
6
1K
GajdashMikola4 июня 2015 г.
Про революцію, Побєду та Монте-Негро
Вчора, гуляючи в центрі міста (а мешкаю я в Івано-Франківську), раптом згадав, що в мистецькому центрі «Є» повинна відбутися презентація нової книжки поета, а тепер ще й письменника, публіциста Андрія Любки. Колись на певному літфорумі я схвально відгукнувся про його поезію, потім на якійсь його презентації порадив поету писати ще й прозу. І от Любка взявся вже й до прози, зокрема в книжці «Спати з жінками». Цікаво було хоч трохи послухати, що з того вийшло.
Спізнившись хвилин на п’ятнадцять, зайшов у зал, котрий був заповнений переважно юнками та юнаками. Презентацію вів Олександр Бойченко. Зразу ж до вух долинули просто інтимні спогади "модератора" про їхнє спільне з Андрієм перебування у Варшаві на стипендії польського уряду. Отак-о зразу і «погонорувалися» перед публікою – мовляв, майте на увазі, ми тут вам не абихто, ми – агенти західного уряду. Не знаю, чи це так було задумано, але згадка про гранти від певних геополітичних гравців стала для мене ключем до «розшифрування» прози молодого «стипендіата». І хочу, знаєте, похвалити і його самого, і західних його кураторів: недарма кошти виділяєте, панове, - гранти Андрій відпрацьовує старанно і совісно.
Для початку, розказуючи про своє навчання у вузі, молодий письменник осудив «совок» – котрий не пам’ятає, звісно, але якийсь подзвін чув. І про свою участь у білоруській революції знову нагадав (це вже в книжці, в «колонці» про хліб) – а саме про те, як закон в особі білоруського спецназівця завдав удару в сонячне сплетіння революції, котру уособлював юний поет, потім - заарештував відчайдуха на чотири дні, та ще й вліпив десять років депортації. В тій «колонці» йшлося також про прагнення закутого в тісну клітку революціонера чи то просто повіситися, чи то до свободи як такої взагалі (ну а самогубець, зрозуміло, – абсолютно вільний; тут же й натяк, в іншій колонці, де дівчина втопилася в хвилях морських, – українці, змагайте до свободи). Хоча всім притямним громадянам давно відомо, що закон на те й закон, аби будь-що не допустити свавілля озброєного натовпу – хоч в Англії, хоч в Білорусі, хоч в Іспанії, – бо те свавілля до свободи не має жодного стосунку. До речі, чи не бажає Любка «помайданити» в Іспанії? У цій частині благословенного Європейського Союзу (а Іспанія член ЄС з 1986 року) саме зараз 25 відсотків працездатного населення є безробітним – і, ясна річ, знедолений народ вийшов на вулиці міст з протестом проти політики ЄС. Але про героїчних іспанських бунтівників Любка навіть не заїкнувся – самі розумієте, се для грантоотримувачів зовсім не «комільфо». Зате він спімнув свою участь в поетичному фестивалі в Чорногорії, про те, як там саме під час читання віршів в залі зникло світло - стався такий собі «конец света». При цьому майже «невимушено», "по ходу", зауважив, що колишня назва Чорногорії - «Монте-Негро» - йому подобається чомусь більше. Хто б сумнівався, Андрію, хто б сумнівався. А прізвище, скажімо Ліберман, тобі теж, мабуть, більше пасувало би?
Але апогеєм «ідеологічно грамотної» прози варшавського стипендіата стала колонка про «Побєду». Річ у тім, що якось героя оповіді вгараздило закохатися аж у двох Ань. Сяк-так йому вдавалося обманювати їх довгенький час – і, уявіть-но тільки собі! – саме на День Побєди настав «момент істини». Саме в цей день ловелас був викритий, поганьблений і втратив обох коханих. Це неабияк зіпсувало настрій донжуана-початківця! Після такого доволі прикрого випадку він люто зненавидів Побєду з її ветеранами, парадами, маршами, піснями й прапорами. Ще й зробили цей день вихідним, прокляті «совки»! Якби ж то був він буднем – хлопець, можливо, і не «спалився» би так ганебно. І от, знаєте – мене чомусь зовсім не здивувало, що такий прикрий трафунок стався з нашим героєм саме на день Побєди. Бо якби – не приведи, Господи! – таке сталося б з ним на Пасху - то він, потрапивши у вир почуттів, міг би палко зненавидіти всіх цих старозаповітних євреїв, котрі "здали" на вірну загибель «інакомислячого» "новозаповітного" єврея! Та про щось подібне неможливо й помислити – оскільки в такому випадку «ідеологічно непідкований» автор безповоротно втратив би навіть надію на західні гранти й стипендії, та й у самій Україні, враховуючи теперішню ситуацію, був би безсумнівно і негайно поміщений в глибокий «інформаційний вакуум». Любка же, мабуть, добре поінформований, що таке «неформат», «видавець не впевнений, що книжка окупиться» та інші численні способи цензури в «демократичному» видавничому середовищі. Прикладів – скільки завгодно! А от дифамація совєцьких символів вже давно стала прибутковою справою для українських письмаків, укро-ЗМІ такі ідеологічні випади охоче підтримують і рекламують. Тому недивно, що Любка й собі дозволяє користуватися такими брудними прийомчиками. Чому брудними? Хоч би тому, що саме ветерани руської Побєди врятували від нових бабиних ярів та хатиней тисячі людей - руських, євреїв, поляків, сербів... І зневажати подвиг цих героїв - все одно, що плювати на їхні святі могили.
Вийшло якесь таке… «Спати з жінками»… «а в Києві – дядько». Аби книжка. Ветеранів совєцьких приплів – аби тільки хоч якось клюнути «мертвого Ведмедя». Зовсім це не по-геройськи. Та й «Ведмідь», на мою думку, лише трохи знесилів, прикинувся мертвим – але ж він на очах одужує й огризається. І не дозволить себе клювати різним прикормленим Заходом півням.
Ось такі невтішні мої враження після цієї презентації. Не сподобалися мені ті Любчині "колонки". Та й назва «Чорногорія» більше до душі – якась вона рідніша.
https://nikeweles.blogspot.com/2014/03/blog-post_29.html
Читать далее
2
543

Все рецензии

Цитаты

ssamsarra29 марта 2014 г.
...У потязі, який рухався на Захід моєї країни, такої безмежної й соборної, що для пересування нею потяги мають бути винятково спальними; такої соборної й совєтської, що плювати хтось хотів на приватність, особистий простір чи нюанси чоловічо-жіночого спільного перебування. Аякже, бо всі ми тут не жінки й не чоловіки — ми громадяни. Бо ідеальним образом нашої країни є її ж залізниця, в поїздах якої буває холодно чи спекотно, але ніколи — комфортно. Бо ціла країна, як і потяг, в якому я їду, нагадує велику неприбрану комуналку, в якій доводиться жити, перевдягатися, засинати і спати разом — незалежно від статі й глибини знайомства.
Читать далее
5
1,2K
robot27 апреля 2014 г.
Але, як правильно казала моя колишня: мало знати, де хочеш жити, треба ще й знати, ким там хочеш бути.
4
1,1K
ssamsarra3 апреля 2014 г.
Так просто цікавіше жити: коли зранку ще не знаєш, де опинишся ввечері.
4
88