Не знаю, що змусило мене взяти до рук саме цю книгу. Мабуть, любов до дитяче-підліткових книжок і бажання врешті щось почитати рідною мовою, якої мені зараз трохи бракує у повсякденному житті. Насамперед, вона справила на мене неоднозначне враження і трохи занурила у тлін та безвихідь. Я спіймала себе на думці, що обурююсь через деякі епізоди, ніби старі бабці з-під під'їзду, і саме тієї миті відчула, що вже безнадійно віддалилася від віку дівчат з цього оповідання. Мабуть, це вже старість, якщо мене шокує те, що у 14 років дівчата не тільки втратили цноту, але й відсмоктують незнайомим дядькам на парковці за кофтинку з H&M або знімають секс на відео, викладають його на Youtube і поширюють у школі, щоб комусь допекти. І все це без жодних докорів сумління! Тіпа ачотакова? Мабуть, відсутність різних гаджетів за часів мого навчання у школі все ж була благом. Чи то я вже дивлюсь на своє дитинство крізь рожеві окуляри, чи то справді в нас нікого так жорстоко не цькували, або, принаймні, масштаби цього явища точно були меншими. Мені вже почало здаватися, що молодь із часом (тобто із появою Інтернету) стала жорсткішою, безжальнішою, цинічною і глухою до почуттів інших людей. Бути сучасним підлітком - це ніби брати участь у "Голодних іграх" чи якійсь "Грі престолів", де навколо самі вороги, озброєні безліччю можливостей тебе знеславити, а виживає той, хто вдарить першим. Від цього мені стає сумно і водночас страшно народжувати дітей, і я навіть не знаю, що мене більше лякає - те, що вони можуть стати типовим продуктом своєї доби, чи те, що вони будуть занадто вразливими для такого світу.
Але це був погляд людини, для якої склянка завжди напівпорожня. Насправді книга зовсім не така похмура, навіть навпаки - добра і оптимістична. Головні героїні - три 14-річні дівчини, що вчаться в одному класі, але геть не перетинаються - надто вже різні. Агата уїдлива, завжди похмура, вбирається в усе чорне і робить вигляд, ніби їй до всього байдуже. Однокласники тримаються від неї подалі і вважають, що дівчина поводиться зверхньо, бо походить із заможної родини, але насправді вона пережила велику втрату. Зося - відмінниця і староста, але самотня вона не лише через це, а й через батьків-лікарів, що покладають на неї забагато сподівань, але замало хвалять і відмовляють у праві мати власні бажання. Клаудія - гладкувата, поверхова, легкодоступна дівчина, що живе у злиднях, але прагне заможного життя, вечірок і розваг. Єдиний її талант - чудовий голос, але вона навіть не думає з нього якось скористатися.
Перші 40% книги (так, я навмисно звернула увагу) авторка знайомить читача із дівчатами, занурює у їхні думки, дає можливість побути на місці кожної, і це, якщо чесно, доволі нуднувато. Знову ж таки, мабуть, я вже застара для підліткових переживань. Справжній екшн починається з другої половини книги, коли відбувається подія, анонсована в анотації: під час екскурсії в інше місто дівчата волею жереба опиняються в одній кімнаті і через дрібну провину отримують спільне "покарання" - читати вголос для дівчини, що лежить у комі. Тим часом Зося готується до вистави у театрі, з яким прагне зв'язати своє життя, Клаудія підпадає під вплив сумнівної компанії і вплутується у небезпечну халепу, а Агата розмірковує над причинами містичної появи у своїх снах Магди, дівчини у комі, яка непомітно змінює життя однокласниць і сприяє зародженню дружби.
Мені не зовсім зрозуміло, на кого розрахована ця книга. Часом вона надто доросла (вищезгаданий епізод з мінетом чи героїня, яка у свої 14 вже кілька років займається сексом зі старшими чоловіками). І хоч подробиць процесу не наводиться, але сама наявність таких тем мене трохи збентежила. Та часом книга навпаки видається дуже наївною. Приміром, містична лінія мені здалася зайвою; казка, яку читали Магді - зовсім дитячою і надмірно моралізаторською; діалог про небезпеку сексу між трьома дівчатами 14-річного віку - надто повчальним і неприроднім і т.ін. Якщо вже мені було очевидно, що деякі епізоди вставлені не задля розвитку сюжету, а щоб ненав'язливо охопити важливі для підлітків теми (відносини з батьками, сексуальні стосунки, самогубство, погані компанії і т.ін), то діти точно мають відчути певну вдаваність.
Та попри все, мені надзвичайно сподобалась головна ідея твору - у кожної людини має бути справжній друг. Бути одинаком в цьому світі справді дуже важко, адже навіть найбільш замкненим і самодостатнім людям потрібна підтримка, схвалення, можливість бути повністю відвертим з кимось і просто розуміння, що комусь справді не байдуже їхнє існування. Варто пам'ятати, що іноді проста уважність до людини може відвернути її від помилки чи навіть врятувати життя.
17 понравилось
