Дівчата з 13-ї вулиці

Не знаю, що змусило мене взяти до рук саме цю книгу. Мабуть, любов до дитяче-підліткових книжок і бажання врешті щось почитати рідною мовою, якої мені зараз трохи бракує у повсякденному житті. Насамперед, вона справила на мене неоднозначне враження і трохи занурила у тлін та безвихідь. Я спіймала себе на думці, що обурююсь через деякі епізоди, ніби старі бабці з-під під'їзду, і саме тієї миті відчула, що вже безнадійно віддалилася від віку дівчат з цього оповідання. Мабуть, це вже старість, якщо мене шокує те, що у 14 років дівчата не тільки втратили цноту, але й відсмоктують незнайомим дядькам на парковці за кофтинку з H&M або знімають секс на відео, викладають його на Youtube і поширюють у школі, щоб комусь допекти. І все це без жодних докорів сумління! Тіпа ачотакова? Мабуть, відсутність різних гаджетів за часів мого навчання у школі все ж була благом. Чи то я вже дивлюсь на своє дитинство крізь рожеві окуляри, чи то справді в нас нікого так жорстоко не цькували, або, принаймні, масштаби цього явища точно були меншими. Мені вже почало здаватися, що молодь із часом (тобто із появою Інтернету) стала жорсткішою, безжальнішою, цинічною і глухою до почуттів інших людей. Бути сучасним підлітком - це ніби брати участь у "Голодних іграх" чи якійсь "Грі престолів", де навколо самі вороги, озброєні безліччю можливостей тебе знеславити, а виживає той, хто вдарить першим. Від цього мені стає сумно і водночас страшно народжувати дітей, і я навіть не знаю, що мене більше лякає - те, що вони можуть стати типовим продуктом своєї доби, чи те, що вони будуть занадто вразливими для такого світу.

Але це був погляд людини, для якої склянка завжди напівпорожня. Насправді книга зовсім не така похмура, навіть навпаки - добра і оптимістична. Головні героїні - три 14-річні дівчини, що вчаться в одному класі, але геть не перетинаються - надто вже різні. Агата уїдлива, завжди похмура, вбирається в усе чорне і робить вигляд, ніби їй до всього байдуже. Однокласники тримаються від неї подалі і вважають, що дівчина поводиться зверхньо, бо походить із заможної родини, але насправді вона пережила велику втрату. Зося - відмінниця і староста, але самотня вона не лише через це, а й через батьків-лікарів, що покладають на неї забагато сподівань, але замало хвалять і відмовляють у праві мати власні бажання. Клаудія - гладкувата, поверхова, легкодоступна дівчина, що живе у злиднях, але прагне заможного життя, вечірок і розваг. Єдиний її талант - чудовий голос, але вона навіть не думає з нього якось скористатися.

Перші 40% книги (так, я навмисно звернула увагу) авторка знайомить читача із дівчатами, занурює у їхні думки, дає можливість побути на місці кожної, і це, якщо чесно, доволі нуднувато. Знову ж таки, мабуть, я вже застара для підліткових переживань. Справжній екшн починається з другої половини книги, коли відбувається подія, анонсована в анотації: під час екскурсії в інше місто дівчата волею жереба опиняються в одній кімнаті і через дрібну провину отримують спільне "покарання" - читати вголос для дівчини, що лежить у комі. Тим часом Зося готується до вистави у театрі, з яким прагне зв'язати своє життя, Клаудія підпадає під вплив сумнівної компанії і вплутується у небезпечну халепу, а Агата розмірковує над причинами містичної появи у своїх снах Магди, дівчини у комі, яка непомітно змінює життя однокласниць і сприяє зародженню дружби.

Мені не зовсім зрозуміло, на кого розрахована ця книга. Часом вона надто доросла (вищезгаданий епізод з мінетом чи героїня, яка у свої 14 вже кілька років займається сексом зі старшими чоловіками). І хоч подробиць процесу не наводиться, але сама наявність таких тем мене трохи збентежила. Та часом книга навпаки видається дуже наївною. Приміром, містична лінія мені здалася зайвою; казка, яку читали Магді - зовсім дитячою і надмірно моралізаторською; діалог про небезпеку сексу між трьома дівчатами 14-річного віку - надто повчальним і неприроднім і т.ін. Якщо вже мені було очевидно, що деякі епізоди вставлені не задля розвитку сюжету, а щоб ненав'язливо охопити важливі для підлітків теми (відносини з батьками, сексуальні стосунки, самогубство, погані компанії і т.ін), то діти точно мають відчути певну вдаваність.

Та попри все, мені надзвичайно сподобалась головна ідея твору - у кожної людини має бути справжній друг. Бути одинаком в цьому світі справді дуже важко, адже навіть найбільш замкненим і самодостатнім людям потрібна підтримка, схвалення, можливість бути повністю відвертим з кимось і просто розуміння, що комусь справді не байдуже їхнє існування. Варто пам'ятати, що іноді проста уважність до людини може відвернути її від помилки чи навіть врятувати життя.

Це просто неперевершена книга! Вона просто зруйнувала всі мої стереотипи. Коли я брала її до рук, то зовсім не очікувала такого. Ну що можна очікувати від книжки з такою підлітковою назвою і відверто дівочою обкладинкою? Точно не серйозних роздумів або приголомшливих відкриттів. А вже на другій сторінці я просто сиділа з виряченими очима і не могла повірити в те, що це справді ця книжка! Вона перевернула весь мій світ догори дригом, і я їй за це дуже вдячна.

Найбільше мені сподобалося те, що автор не обрала одну головну героїню і не розповідала про всі події від імені когось з трьох дівчат. Тут головними були всі три. Автор дуже гарно прописала образи, всі герої були живими й справді реальними настільки, що мені не хочеться з ними прощатися. Я відчула себе частиною цієї компанії, яка, до речі, зібралася зовсім випадково.

Чудові героїні. Завжди похмура й агресивна Агата, слухняна донька й відповідальна учениця Зося й Міс Тусовщиця Клаудія. І ніхто навіть не підозрював, що ховається за цим усім. Може, Агата наставляє свої колючки, тому що не може змиритися з жахливою утратою в житті? Можливо, Клаудія заплуталася в павутині підступності й брехні, а довіритися не має кому? А Зося просто гине під тиском батьків, які не хочуть бачити в доньці особистість, яка теж має власні думки? І ці три самотніх серця зустрічаються, а зводить їх разом душа однієї нещасної дівчинки...

А ще, говорять, що нам найближчими стають книжки, в яких ми знаходимо себе. І в цій книзі я дійсно знайшлася. Здогадаєтеся, хто я? Я Зося! Справді. Вона змогла висловити те, про що я так часто думаю:

Зося захоплено дочитує "Помсту". Їй трохи шкода, що немає кому розповісти про свої враження. Бо "Помста" їй, справді, дуже подобається! Читаючи, дівчина уявляє собі героїв, їхні рухи, жести. Кожна роль - наче подарунок для актора. Удома її ніхто б не зрозумів, тут цінують лише конкретні речі, а точні предмети вважаються пріоритетом.

Так, я теж дуже часто це відчуваю. На жаль, мої батьки не розуміють моє захоплення літературою. Їм би сподобалося, якби я обожнювала фізику або математику. А так іноді б хотілося обговорити книгу не з подругою, а з мамою чи татом.

Зосина кар'єра вже давно визначена наперед: дівчина стане лікарем. Так вирішили батьки й бабуся. Усі вони лікарі, тож донька продовжить родинну традицію. Може, їй дозволять самій обрати спеціалізацію, а може, і тут позбавлять дівчину права вибору. От тільки Зося не бачить себе лікарем. І говорила їм про це не раз, особливо, коли була меншою. Але тепер не знаходить у собі сил сперечатися. Тим часом за кілька днів почнеться другий клас гімназії. треба помалу думати, який обрати ліцей. Зося аж холоне від думки, що батьки знову вирішать усе самі, а їй залишиться тільки змиритися з їхнім безпомильним вибором.

І це правда. Батьки просто розум втратили. Постійно тюкають мене, вважаючи, що знають, як мені буде краще. Вони впевнені, що я скорюся, і просто вступлю в медичний університет, не знаючи ані хімії, ані біології. І їх зовсім не хвилює, що в мене є свої бажання...

Я б ще довго могла себе порівнювати з Зосею, адже ми з нею справді дуже схожі. Але це вже інша історія. тому скажу лишень, що книга варта уваги. І її було б дуже корисно давати читати батькам.

Я читаю книги "для молодшого і середнього шкільного віку", бо працюю з дітьми, і роман пані Гутовської-Адамчик - саме те. Розповідь про трьох дівчаток-підлітків, таких різних і однаково самотніх. Думаю, образи трохи гіперболізовані, але загалом цілком реалістичні. Зося - відмінниця, старанна, правильна і чесна, до якої батьки ставлять надзвичайно високі вимоги, визначили за неї майбутнє, але цікавляться лише власними справами. Агата - готка-емо, гостра на язик, зовсім нетовариська, ненавидить людей, світ, життя загалом, бо так і не змогла пережити смерть батька, а мати змогла - вийшла заміж вдруге, переїхала в багатий будинок, народила братика. Клаудія - легковажна, лінькувата панянка з бідної сім"ї, де мати працює до знемоги, щоб прогодувати дітей. Їх трьох дуже шкода, бо не маючи близьких друзів, наштовхуючись на байдужість і нерозуміння з боку найрідніших, вони мусять самі справлятися із власними проблемами і переживаннями. А в чотирнадцять років це в рази важче! В чотирнадцять так важливо знати, що тебе люблять, підтримують, розуміють, при потребі - допоможуть. Дуже символічно, що вони знаходять одна одну в ситуації, коли їм, як покарання, доводиться читати книжку дівчинці у комі. Вона стає для них подругою, змушує подивитися на обставини, що склалися в житті кожної, зовсім іншими очима. Зоська наважується протистояти батькам, Агата - вилізти із чорної мушлі трауру, Клаудія - покинути компанію, яка принижувала і використовувала. Разом з тим, авторка натякає на те, що дівчатка ще не зовсім дорослі. Вони від щирого серця вірять у чудо, в зцілення своєї подруги, у казку. Книжку однозначно буду пропонувати для прочитання своїм племінникам, знайомим і їх батькам. Окрім того, хотілося б відзначити чудовий адаптований переклад Божени Антоняк. Взагалі, Видавництво "Урбіно" в моєму особистому рейтингу займає лідируючу позицію вже багато часу - прекрасно, творчо оформлені, обкладинки, жовтуватий, комфортний для очей папір і шрифт, відмінні переклади.