Унесённые ветром. Том 2

— Ви, Скарлет, не знаєте багато чого, що сталося в Тарі. В останні місяці ви не дуже приділяли ам своєї уваги.
—  Цебто я, я? — спалахнула Скарлет.— А чим, на твою думку, я була заклопотана в Атланті? Роз’їжджала в кареті четвериком і ходила по балах? Хіба це не я посилала вам гроші щомісяця? Хіба це не за мої гроші сплатили податок, полагодили дах, купили новий плуг і мулів? Хіба...
—  Не треба так злоститись і показувати свою ірландську вдачу,— незворушно урвав її Вілл.— Я краще, ніж хто, знаю, скільки ви зробили: ви за двох чоловіків упоралися.
Дещо злагіднівши, вона спитала:
—  Тоді що ж ти маєш на думці?
—  Бачте, ви зберегли нам дах над головою і подбали, щоб харчів у нас не забракло, це правда, але ви не дуже задумувались над тим, що діється в душах у тих, хто мешкає в Тарі. Я не ганю вас, Скарлет. Така вже ваша натура. Вас ніколи не цікавило, що у когось там на серці.