Цитаты из книги Тиша і грім

Для кохання в нас часу мало, Для мовчання — у нас віки.

ТИША І ГРІМ

Люди різні між нас бувають — Симпатичні, гарні, чудні. Дні за днями, бува, куняють, А живуть лиш у мріях та сні.

ТИША І ГРІМ

Гей, почуйте, добрі люди, Заздрить мені треба: Грім ударив мені в груди, Грім з ясного неба.

І убив у серці тишу, Розпанахав спокій — Я стою і вітром дишу На землі широкій!

ТИША І ГРІМ

Я готовий повірити в царство небесне, бо не хочу, щоб в землю ішли без сліда безіменні, святі, незрівнянно чудесні, горді діти землі, вірні діти труда.

ДІД УМЕР

Вітер пісню співав стоголосо, Але раптом в екстазі німім Зупинивсь біля тебе і млосно Зазітхав у волоссі твоїм.

І підслухали зорі і трави, І підслухали ріки й мости, Як шептав тобі вітер ласкаво: «Я такої не бачив, як ти...»

Прислужнику лукавих і неситих, За що поліг в неправому бою? І сироти твої й тобою вбитих Дурну відвагу прокляли твою.

Життя твій слід і пам'ять загубило: Нема хреста, ні імені, ні дат — Стоїть німа, ошукана могила, Де спить безславно фюрера солдат.

ОШУКАНА МОГИЛА

Очі, наповнені горем, Очі сумні мої, Чому ви блукаєте зором? — Хочем побачить її...

Серце, недавно кволе, Муко моя мала, Чому щемиш, як ніколи? — Хочу її тепла...

Розуме мій байдужий, Вируч мене хоч ти — Над чим ти думаєш, друже? — Хочу надію знайти...

Спади мені дощем на груди, Пустелю-душу ороси — Я стану жить. Я мріять буду, Як мріють ранками ліси,

Коли салютами-громами Гуркоче небо навесні. Ти тільки спокою ні грама Не дай воскреслому мені.

Якщо ж ти хмара, а без грому, Якщо ти буря без води — Пливи у далеч невідому, А душу збоку обійди...

Ти не можеш мене покарати Блискавками з-під милих брів, Бо тебе я навіки втратив Ще до того, як вперше стрів.

ВОНА ПРИЙШЛА

Вона прийшла, непрохана й неждана, І я її зустріти не зумів. Вона до мене випливла з туману Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила, І руки лагідно до мене простягла, І так чарівно кликала й манила, Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане, Кого остерігає з висоти... Прийшла любов непрохана й неждана Ну як мені за нею не піти?

Дні стоять погожі і привітні — Розтопилося б і серце кам’яне; Всі на вулицях — немов знайомі, рідні, Лиш чомусь не впізнають мене...

Не жартуй наді мною, будь ласка, І, говорячи, не мовчи. Нащо правді словесна маска? Ти мовчанням мені кричи.

І без слів я все розумію, Що сказати маєш мені, Та в мовчанні живе й надія Не почути жорстоке "ні!".

Цілую руки, що крутили жорна у переддень космічної доби.

ЖОРНА

Буду тебе ждати там, де вишня біла Виглядає з саду тихо і несміло.

Де, здається, спокій і нема нікого, Тільки завмирає, журиться дорога.

Може, ти не прийдеш, гарна й кароока,— Буде мене пестить нічка одинока,

Буде мене тішить, лагідна та люба, Цілувать у щоки, розвівати чуба.

Може, ти не прийдеш, лаяти не стану Буду сам гуляти з вечора до рану.

Бо й признатись щиро: не тебе я жду, Жду свого кохання в білому саду.

МОРЕ РАДОСТІ

Я із надій будую човен, І вже немовби наяву З тобою, ніжний, срібномовен, По морю радості пливу.

І гомонять навколо хвилі, З бортів човна змивають мох, І ми з тобою вже не в силі Буть нещасливими удвох.

І ти ясна, і я прозорий, І душі наші мов пісні, І світ великий, неозорий Належить нам — тобі й мені.

О море радості безкрає, Чи я тебе перепливу? Якби того, що в мріях маю, Хоч краплю мати наяву.

Хоч на щастя життя багате, Але кожну людину ждуть І печалі, і сум, і втрати, І не можна їх обминуть.

Пригадаю усе до слова, До зітхання згадаю все, І мене — в недосяжне — знову Хвиля спогадів понесе.

То наївні, а то суворі, Сколихнуть вони спокій мій, А за ними в холодне море Рушить човен моїх надій.

Ой, ті плавання невеселі (Як від правди себе втаю?) — Розіб'ється човен об скелі, Об гранітну байдужість твою.

Вже день здається сивим і безсилим, І домліває в зарослях ріка... Луги, луги, пропахлі сіном прілим, Чи ви мене впізнали, земляка?

Я тут колись бродив між лепехою І спочивать сідав на купині — Тоді ви разом бавились зі мною, Свою журбу повідали мені.

Чому ж тепер така сумна напруга, Завмерла мова в тиші верховіть? Та ви ие бійтесь — я вернувся другом, Я зрозумію все — шуміть, шуміть...