Цитаты из книги Ностальгія

Микола відкрутив кран і довго тримав лезо під пружним струменем. Треба тримати марку, щетина завжди видає на обличчі мужчини нещастя. Особливо якщо ти справді нещасний. Так казав (іронічно?) Майстер, великий письменник, із яким Миколі поталанило спілкуватися. Усі його називали Майстром, навіть вороги, хоч сам він не визнавав такого означення щодо митця. Писати — це любити, казав він, а хіба можна любити майстерно? Ви, шановний, майстерно любите свою матір? Чи, може, майстерно любите свою землю, Батьківщину? Йому згідливо кивали, мовляв, так, ваша правда, але продовжували називати Майстром, щиро вкладаючи у це поняття визнання великого таланту. Компліментів йому не жаліли, ніби відшкодовували ними удари долі, брак офіційної слави і звичайнісіньке безгрошів’я. Якщо й перепадала якась копійка, то намагався чимшвидше її позбутися: «Щоб не бути схожим на них». На кого «на них» — не казав.

Микола більше не заходив. Ні до відомого поета, ні взагалі нікуди вже не носив своїх віршів, змирився, й писалося дедалі менше і тяжче, але часом його сповивав такий от сентиментально-біснуватий настрій, як тепер, коли він щойно вийшов з лікарні і йому, всіма забутому, уявлялося: стоїть він серед стотисячного стадіону і читає свої тихі вірші про рідне Полісся, про мавок та про тисячолітнього дідка, що живе у корінні старезних дерев, оберігаючи їх від напасті. І тоді в Миколиній душі прокидалися солодкий жаль і всепрощення, і хотілося всіх обійняти.