Ностальгія

Ох. Ностальгія. Купувала я цю книжку разом з "Тінню сови" того ж таки Шкляра в січні цього року. Ще до того, як життя перевернулося догори дригом, як плани розсипалися в попіл, світ тріснув навпіл, а всі перспективи полетіли шкереберть. Ще до того, як стало до болю важко читати такі рідні українські книжки. Господи... Словом, мене затоплюють спогади. З приводу книжки - мені вона сподобалась. Я абищо в чотири зірки не оцінюю.

І що це було? Ностальгія за нездійсненними мріями? Чи ностальгія за тим, що раніше не від тебе самого залежало, чи мрія здійсниться? Виходить, автор ностальгуює за палками в колесах. Чи так проявляється страх перед індивідуальною відповідальністю?

Звичайно, є хороші думки, але їх виконання бажає кращого. Твір здається не обробленим, й незавершеним. Так і хотілося повернути авторові на доробку.

Мені не сподобалось. Можливо, я не зрозуміла цю книгу. Або зрозуміла, але не так як варто було б. В будь-якому випадку, такий Шкляр мені не до душі. Люблю його Марусю, Залишенця, навіть дещо "ванільна" "Тінь сови" і та більше до серця лягла, ніж ця книга, пронизана якоюсь тягучістю-неминучістю.